З воєнного нотатника

Поляки, довідавшись, що ми виказали себе українцями, почали нас лякати тим, що німці видадуть всіх українців большевикам. Серед українців-підхорунжих я зустрів тільки одного знайомого — Курдидика з 67-го п. п. Як пізніше я ствердив, це був запеклий русофіл, жонатий на галичанці-русофілці. Між собою ця галицька родина проводила листування виключно в російській мові. Яким робом вони її навчилися? Де набрали стільки московських книжок, що аж так опановували чужу для себе мову?

По таборі ходять ріжні сплітки, особливо серед старшин. Один капітан з артилерії бігає від кімнати до кімнати, від блоку до блоку й оповідає: англійці з французами вже ввійшли на 200 км вглибину Німеччини, — недавно була бомбардована станція Мюнхен, — минулої ночі бомбардували англійці околиці, тому й у нас наказано затемнення, — між німцями й італійцями на Бренер[26] дійшло до непорозуміння й розпочалися бої між ними, — дві австрійські дивізії, коли їх привезли німці на французький фронт, перейшли на ворожий бік, — у Німеччині пахне голодом і заноситься на революцію. Потираючи руки від задоволення, той старшина каже: "А владно на будучий рік буду командувати дивізіоном артилерії!"

Коли прислухатись до розмов поважніших старшин, що закінчили військову академію, то чую, як вони валкують над можливістю польсько-большевицького союзу: "Дурний москаль не є таким страшним, як німець, бо польська інтелігенція завжди приспить московську чуйність".

Багато штабових старшин не хоче нічого читати, не сумує, а зранку до вечора грає бріджа під веселі окрики й сміх. Загально всі поляки переконані, що сидять у таборі до весни, а там прийдуть "похристосуватись" із ними негри[27]. Весною можна буде пробувати втікати з таборів до Швейцарії, віддаленої на 200 км від Анйнштедту, або до Італії.

Внаслідок сучасної війни Польща буде "од можа до можа" [28] (включно) з Прусією й від Берліна по Дніпро. Своїх галицьких і волинських українців поляки за зраду мають суворо покарати, навіть фізично їх винищити, а тих, яких долучать до Польщі, візьмуть у "карби"… Мрії, мрії без кінця, одні від других безглуздіші: не мудрі ляхи навіть і по шкоді!

27. Х. прибули до нашого табору 200 польських українців і 20 білорусинів для обслуги й на джур. Коли поляки довідалися, що то українці, то всі запротестували в полковника Айдукевича, що зрікаються помочі "гайдамаків" і злодіїв та будуть самі в кімнатах порядкувати. На тих зрадників вони не можуть дивитися. Їхню думку поділяв і Айдукевич, бо перед полковником Пошінгером зрікся помочі бувших польських жовнірів.