Літопис Руський. Повість минулих літ
- Автор: Літописець Нестор
- Серия: Літопис Руський #1
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Переводчик: Леонід Махновець
- Жанр: Древнерусская литература
Электронная книга - «Літопис Руський. Повість минулих літ». Краткое содержание книги:
Повість минулих літ — літописне зведення, складене в Києві на початку 12 століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі.
Оригінал (першопис) «Повісті минулих літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором із літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха.
«Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.
Коли ж Феодосій прийняв монастир, то почав він додержувати великого отримання, і посту, і молитви зі сльозами, і збирати став многих чорноризців, і зібрав братії числом сто. І почав він шукати правила чернецького. І знайшовся тоді Михаїл, чернець монастиря Студійського, що прийшов був із Греків з митрополитом Георгієм. І став [Феодосій] у нього шукати устав ченців студійських[402] і, добувши [його] у нього, списав, і встановив у монастирі своєму: як співати співи монастирські, і поклони як держати, і читання читати; і стояння в церкві, і весь порядок церковний, [і] сидіння на трапезі, і що їсти в які дні — все це за уставом. Феодосій, все це роздобувши, передав монастирю своєму.
Од сього ж монастиря прийняли всі монастирі устав, — по всіх монастирях. Тому-то вшанований є монастир Печорський як старший од усіх і почестю більший од усіх.
А коли Феодосій жив у монастирі і додержував доброчинного життя і чернецького правила, приймаючи всякого приходящего до нього, — до нього ж і я прийшов, мізерний і недостойний раб. І прийняв він мене, коли мені було сімнадцять літ од рождения мойого[403].
Ось так написав я і розказав і в який рік постав монастир, і через що монастир зветься Печерським. А про житіє Феодосія ще скажемо.
У РІК 1052
У РІК 6560 [1052]. Преставився Володимир, син Ярославів старший, у Новгороді, і покладений був у святій Софії, що її він спорудив був сам.
У РІК 1053
У РІК 6561 [1053]. У Всеволода родився син Володимир од [Марії], цесариці грецької[404].
У РІК 1054
У РІК 6562 [1054]. Преставився великий князь руський Ярослав.
А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, — замість себе, — стіл свій, Київ, найстаршому синові своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він вам буде замість мене. А Святославу даю я[405] Чернігів, а Всеволоду — Переяславль, а Ігорю — Володимир[406], а Вячеславу — Смоленськ».
І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу, ні згонити брата свого [зі стола, і] сказавши Ізяславу:
«Якщо хто схоче зобидити свого брата, так ти помагай тому, кого скривдять». І так наставив він синів своїх пробувати в любові.
Сам же [Ярослав] був слабий. А коли прибув він до Вишгорода, [то] розболівся вельми. Ізяслав тоді в Турові княжив, а Святослав у Володимирі, а Всеволод тоді перебував у отця, бо любив його отець більше од усіх братів і мав його завше у себе.
Отож приспів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою богові місяця лютого у двадцятий [день], в суботу першої неділі посту, в святого Феодора [Тірона] день. Всеволод тоді опрятав тіло отця свойого, положив на сани, і повезли [його] до Києва. Попи по обичаю співали співи, і плакали по ньому всі люди. І, принісши, положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії[407]. І плакав по ньому Всеволод і люди всі. Жив же усіх літ Ярослав сімдесят і шість.
У РІК 1055
У РІК 6563 [1055]. Прийшовши, Ізяслав сів у Києві, а Святослав у Чернігові, Всеволод же — в Переяславлі, Ігор у Володимирі, Вячеслав у Смоленську.
У той же рік зимою пішов Всеволод на торків до [города] Воїня і переміг торків.
Того ж року приходив [хан] Блуш із половцями. І вчинив Всеволод мир із ними, і вернулися половці до себе.
У РІК 1057
У РІК 6564 [1056].
У РІК 6565 [1057]. Проставився Вячеслав смоленський, син Ярославів, і посадили Ігоря в Смоленську, із Володимира вивівши.
У РІК 1058
У РІК 6566 [1058]. Переміг Ізяслав голядь.
У РІК 1059
У РІК 6567 [1059]. Ізяслав, і Святослав, і Всеволод висадили стрия[408] свого Судислава з поруба, який сидів [у ньому] двадцять і чотири роки. І водили вони його до хреста, і став він ченцем.
У РІК 1060
У РІК 6568 [1060]. Преставився Ігор, син Ярославів.
Того ж року Ізяслав, і Святослав, і Всеволод, і Всеслав [Брячиславич] зібрали незчисленних воїв. І рушили вони на конях і в човнах, незчисленне множество, на торків. А це почувши і убоявшись, торки розбіглися [десь] і до сьогодні. І померли вони, утікаючи, божим гнівом гнані, ті — од холоду, а другі — од голоду, інші ж — од мору і суда божого. І так бог ізбавив християн од поганих.
У РІК 1061
У РІК 6569 [1061]. Прийшли половці вперше на Руську землю, воювати. Всеволод тоді вийшов супроти них місяця лютого у другий день. І сталася битва межи ними, [і] перемогли [половці] Всеволода, і, спустошивши [землю], відійшли. Се вперше було лихо для Руської землі од поганих безбожних ворогів. Князем же був у них Сокал.
У РІК 1063
У РІК 6570[1062].
У РІК 6571 [1063]. Преставився Судислав, брат Ярославів. I погребли його [в Києві] у церкві святого Георгія [Побідоносця].
Того ж року в Новгороді ішов Волхов назад п'ять днів[409]. А се знамення не на добро було: на четвертий рік погорів увесь город[410].
У РІК 1064
У РІК 6572[1064]. Утік Ростислав, син Володимирів, онук» Ярославів, до Тмутороканя, і з ним утік [воєвода] Порей і Вишата, син Остромира, воєводи новгородського. І, прибувши, вигнав він Гліба [Святославича] із Тмутороканя, а сам сів замість нього.
У РІК 1065
У РІК 6573 [1065]. Рушив Святослав на Ростислава до Тмутороканя, і Ростислав одступив геть із города, — не убоявшись його, а не хотячи проти» стрия свого оружжя взяти. Святослав же, прийшовши до Тмутороканя, знову посадив сина свого Гліба і вернувся до себе. А прийшовши знову назад, Ростислав вигнав Гліба, і прийшов Гліб[411] до отця свого.
402
Устав Студійського (Студитського) монастиря із церквою Іоанна Студита, заснованого в Константинополі ще в середині V ст., відзначався особливою строгістю.
403
Хто був автором літописної статті про заснування Києво-Печерського монастиря — точно невідомо. Але в «Києво-Печерському патерику» подібні слова говорить про себе Нестор-літописець, автор і «Житія Феодосія Печорського»: «приидох же и азъ к нему, худый и недостойный азъ рабь Несторь, и приять мя, тогда лѣтъ ми сущу 17 от рожденia моего».
404
Що перша жона Всеволода Ярославича, мати Володимира (його хрестильне ім'я — Василій) Мономаха, звалася Марією, про це свідчать найновіші сфрагістичні дослідження; за гіпотетичними даними Видобицького синодика, вона мала ім'я Анастасія; це, очевидно її друге ім'я. Марія була дочкою візантійського імператора Константина І) Мономаха не від його тоді зовсім ста рої третьої жони Зої, дочки візантійського імператора Константина VIII а від фаворитки (потім — четвертої жони) Скліриня. Померла Марія, за Татіщевим, 1067 p.
405
Додано з Лавр.
406
Додано з Акад.
407
Цей мармуровий саркофаг із останками Ярослава (та іншими) і досі стоїть у Софійському соборі. За черепом Ярослава відтворено скульптурний портрет князя.
408
Стрий — дядько по батькові: вуй, вуйко — дядько по матері.
409
Коли в засуху дуже міліє озеро Ільмень, то буває, що ріка Волхов тече назад.
410
У Хл. І Лавр, сказано, що тоді весь Новгород спалив Всеслав Брячиславич.
411
Ім'я цього Гліба вибито на знаменитому Тмутороканському камені: «вь Вѣто. 'зфоз' (тобто 6576–1068 року) інді[кта] з (6) глѣбъ князь мѣрилъ мо (ре) по лєду от тьмутороканя до кърчева. іид (10 000 і 4 000) сяжє [нъ]».