Твори в 12 томах. Том 11

— А все ж пильнуй, — застеріг він. — І пам’ятай, що нам не можна спускатись униз обом разом. Та забудь про шнапс, поки ми не виберемося звідси.

Башті був неймовірно худий і дуже старий. Він сам не знав, скільки йому років, одначе знав, що з нинішніх його підданців нікого ще не було на світі, коли він був хлопчаком. Він пам’ятав, коли народився дехто з теперішніх старих дідів, уже немічних, кислооких, беззубих, глухих чи паралізованих. А сам був ще бадьорісінький. Він навіть міг похвалитися десятком пеньків у яснах, якими ще міг жувати. І хоч тілові його вже бракувало юнацької снаги, розум він мав ще свіжий і ясний, як завжди. Саме завдяки його розумові плем’я було тепер сильніше, ніж тоді, коли він узяв у свої руки владу. На свій лад він був меланезійський Наполеон. Військовий хист Башті дав йому змогу відсунути далі кордон із лісовиками. Шрами на його зсохлому тілі свідчили, що й у боях він не пас задніх. Як правитель, він заохочував і розвивав у своєму племені силу й кмітливість. А як політик, він завжди виявлявся мудріший за ватажків сусідніх племен і укладав із ними вигідні для себе угоди.

Отож його розум, ще й досі гострий та гнучкий, зродив план, як перехитрувати Ван-Горна й посміятися з великої Британської імперії, про яку він мав вельми невиразне уявлення.

Сомо мало свою історію. Воно було дивним винятком — приморське плем’я, що жило не на острівцях, а на суходільному боці лагуни, де мусили б панувати лісовики. Легенди Сомо кидають тьмяне світло в темряву давнини. Нібито колись, так давно, що годі й виміряти, молодик на ймення Сомо, син Лоті, ватажка острівної твердині Умбо, посварився з батьком і втік від його гніву, забравши із собою повних дванадцять пірог юнаків. Два мусони тривала їхня одіссея. Легенда повідає, ніби вони двічі обкружляли Малейту і налітали аж на далекі острови Уджі та Сан- Крістобаль.

Після переможних боїв вони, звісно, забирали, як здобич, жінок, і кінець кінцем, обтяжений жінками та дітьми, Сомо оселився на березі Малейти, відігнав лісовиків далі вглиб і заклав берегову твердиню Сомо. Від моря її було збудовано, як усі фортеці на острівцях — з коралового вапняку викладено мури проти хвиль та морських напасників, з проходами для довгих пірог у тих мурах. А від суходолу, де Сомо наступало на джунглі, воно було схоже на будь-яке розкидане лісове селище. Однак передбачливий родоначальник нового племені провів свої кордони багато далі в лісах, на відногах невисоких гір, і з обох кінців теж розмістив по селищу. З людей, що втікали до нього, Сомо приймав у плем’я тільки найбільших зухів. Кволих та боягузів просто з’їдали, і легенда оповідала про незліченні голови, що прикрашали в Сомо човнові повітки.

Ось це плем’я, землю та твердиню й успадкував Башті. І він примножив свою спадщину та й далі її примножував. Він довго й ретельно обмірковував і виважував план, що зродивсь у нього в голові. Три роки тому плем’я Ано-Ано, що жило на кілька миль далі понад берегом, захопило вербівне судно, знищило його й усю команду і здобуло казкові запаси тютюну, перкалю, намиста й усякого іншого краму, а також чимало рушниць та набоїв.