Клуб «100 ключів»
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Клуб «100 ключів»». Краткое содержание книги:
У момент арешту він перебував у товаристві молодої дівчини, якій тоді ще не минуло й вісімнадцяти років, але яка вже кілька тижнів була його коханкою.
Їх узяли разом і допитували три дні. Кімнату ретельно обшукали. Не менш ретельний трус вчинили також на квартирі дівчини в старій Ніцці, де вона жила разом з матір'ю, що торгувала квітами на базарі.
Та ні там; ні там не знайшли жодного камінчика. За браком доказів молодят випустили на, волю, і за два дні вони були по той бік італійського кордону.
Відтоді в Ніцці ніхто не чував ні про Гобсона, ні про Марсель Майн, бо саме вона була тією дівчиною.
— А вам відомо, що сталося з матір'ю?
— Вже кілька років вона мешкає в комфортабельній квартирі на вулиці Святого Спасителя. Живе з ренти. Я оце послав туди одного з моїх інспекторів, він ще не повернувся. Певна річ, їй допомагає донька.
— Дякую, Бастіані. А поки що до побачення. Сподіваюся скорого…
Як любив казати Мегре, колеса закрутилися, і, якби його воля, він у такі години тримав би весь особовий склад карного розшуку на своїх постах, байдуже — вдень чи вночі.
— Зайди на хвилинку, Люка. Тобі доведеться спуститися до архіву. Думаю, там ще хтось є. Запиши прізвище: Стенлі Гобсон. Коли вірити Бастіані, то йому років так сорок п'ять — сорок вісім. У мене немає його прикмет, але понад п'ятнадцять років тому Скотленд-ярд розіслав його дані по всій Європі. Він ішов як міжнародний крадій коштовностей. Заглянь також і до наших картотек. Цілком можливо, що ти там здибаєш це ім'я.
Люка вийшов, і комісар з докором глянув на телефон, немов не міг пробачити йому, що той не дзвонив щохвилини. В двері постукав Шінк'є.
— Все, пане комісар. Звіт надруковано, і Ланжерон його підписав. Він уже проситься додому. Може, все-таки глянете на нього?
Відхиливши двері, Мегре зиркнув до приймальні. Важко було собі уявити щось більш потерте й банальне.
— Скажи нехай піде попоїсть і на всяк випадок надійде знову. А то, чого доброго, нам і його ще доведеться шукати.
— А що я маю робити?
— Ви не голодні? Може, повечеряли б.
— Повечеряю потім.
— То повертайтеся до свого відділка і повідомляйте про все, що діється на авеню Жюно.
— Ви на щось сподіваєтесь?
— Коли б я ні на що не сподівався, то сидів би зараз удома з жінкою й дивився б телевізор.
Ще не встиг офіціант із «Дофіна» вийти з комісарового кабінету, як задзвонив телефон. Відсунувши тацю з пивом та бутербродами, Мегре вхопив трубку.
— Чудово! Браво! Ед? Просто Ед? Часом не американець? Ясно, ясно. В них навіть президента називають скороченим ім'ям. Ед Голлан. Два «л»?.. Там є адреса? Га?
Мегре спохмурнів. Ішлося про власника жовтого «ягуара».
— Ти цілком певний, що він один на весь Париж? Тим краще. Дякую, друзяко. Не знаю, що це дасть, але я волів би, щоб ішлося не про клієнта готелю «Ріц».
Він поклав трубку і знову побіг до інспекторської.
— Хай двоє з вас візьмуть машину. Коли тільки там ще залишилася машина.
— Допіру дві повернулися.
За хвилину він уже тримав у руці телефонну трубку.
— Готель «Ріц»? Дайте мені, будь ласка, нічного адміністратора: Дякую, мадемуазель. Алло! Адміністратор? Ви, П'єр? Це я, Мегре.
Йому не вперше доводилося провадити розслідування в цьому готелі на Вандомській площі, одному з найфешенебельніших у Парижі. І щоразу доводилося додержуватися обережності.
— Еге ж, комісар. Слухайте уважно і не називайте прізвищ. Зараз у вас у вестибюлі повно народу, чи не так? Перевірте, чи не зупинився у вас такий собі Голлан. Ед Голлан.
— Зачекайте хвилинку. Я зараз перейду до кабін. І трохи згодом:
— Еге ж, є такий. Він у нас зупиняється досить часто. Американець, народився в Сан-Франціско, багато подорожує. Наїздить до Парижа по три-чотири рази на рік. Щоразу тижнів на три.
— Скільки йому років?
— Тридцять вісім. Зовні скидається скоріше на інтелектуала, аніж на бізнесмена. Згідно з паспортом він мистецтвознавець і, як я чув, спеціаліст міжнародного класу. Його частенько навідує директор Лувру, а також визначні аматори живопису.
— Він зараз у себе в номері?
— А котра година? Пів на восьму? Мабуть, він у барі.
— Ви не могли б перевірити? Тільки непомітно.
І знову пауза.
— Я не помилився. Він там.
— Сам-один?
— Ні, з якоюсь кралечкою.
— Вона теж мешкає в готелі?
— Ні, це не той клас. Вона заходить до нього в гості. Схоже на те, що з бару вони, як звичайно, підуть вечеряти до якогось із міських ресторанів.