Таємниця Золотого Будди
- Автор: Несвадба Йозеф
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Г. Гримич
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниця Золотого Будди». Краткое содержание книги:
Автор повісті, чеський письменник Йозеф Несвадба, використовує у своєму творі фактичні події, що сталися під час кривавого страйку чеських ткачів у Сварові 1870 року.
В Радянському Союзі повість видається вперше.
— Вина тільки в неї не вистачає, — зітхнув Риссіг. — І нам оскому набиває.
«Все-таки не марно я прогулявся, — подумав про себе Красл. — Принаймні побачив голодного фабриканта. А це нині справжня рідкість».
4
Приблизно годині о другій пополудні повернулася Риссігова карета. Всі вже начекалися досхочу. Фабрикант запропонував підвезти також пані Бреттшнайдер.
— Ну, де ж він подівся, оцей ваш чужинець із своїми десятьма тисячами? А мені щось здається, що він вам тільки приснився.
— Найімовірніше довідався, що ми нічого не знайшли, — сказав Красл.
— Яким це чудом? Він, напевно, прийде, — не втрачала надії пані Бреттшнайдерова. Всі троє спроквола йшли до карети, коли раптом з-за повороту з'явився вершник на вороному коні. Красл насамперед звернув увагу на його біляву чуприну. Риссіг за звичкою схопився за пістолет, пані Бреттшнайдер стисла свою сумку, і залишилися отак стояти втрьох посеред дороги. Вершник під'їхав до них і спритно зіскочив. Тільки тепер його впізнали.
— Графиня, — тільки й могла промовити вражена вдова.
— Ти? — Барон був здивований не менше.
— Я мушу тобі пояснити… Шукаю тебе по всій окрузі. У Танвальді я старосту підняла. — Графиня справді була красунею. Хоч під очима в неї вже з'явилися перші зморщечки, але фігура в неї й досі була пружна, міцна, ставна, риси обличчя правильні, наче в грецької богині. — Я мушу тобі пояснити…
— Пояснюй оцій тітці, яка чекає тебе вже кілька годин, дорога пані Вальтер. Де ж ти хотіла, вибач мені, дістати десять тисяч, біднице? Так ти, значить, надумала знищити мене?
Графиня удавала, наче нічого не розуміє.
— Не знайшли ми нічого, ваша світлість, — промовила вдовиця. Риссіг розсміявся.
— Тому що я нічого не втрачав. Руки в тебе короткі до мене, шляхетна пані. Вам я будь-коли зможу показати своє місце. І зруйную зовсім. За все це я знищу тебе, зрозуміла? Від розпачу в річку стрибнеш, дівко… — І, не говорячи більше ні слова, поспішив до карети. Потім згадав, що обіцяв ще декого підвезти, і покликав обох властолюбним жестом.
Графиня все ще стояла на роздоріжжі з непроникним, гордим обличчям, тримаючись за гриву вороного. У своє виправдання вона не сказала жодного слова. Не таким уявляв собі вчитель підступного злочинця.
XI. ОСТАННЯ ПІДОЗРА
1
— Ніколи не думала, що вона могла б переодягтися чоловіком, — почала пані Бреттшнайдер у кареті після тривалої паузи, під час якої не чути було нічого, крім стукоту копит. — Та, власне, і той Вальтер на неї несхожий. Він був трохи вищий. Приблизно такий, як пан барон. От волосся в нього було її. Але голос…
— Вона завжди співала альтом. Вміє і басом говорити. А щодо зросту, то вона могла високі каблуки собі набити. Хитрюща жінка, — Не були перші слова, що їх вимовив фабрикант. Він був страшенно схвильований. Без кінця смикав за краєчок своєї хусточки, здавалось ось-ось роздере її зовсім. — Такої зради я й не уявляв, справді, ні. Людина не може вірити навіть своїм близьким.
Цього разу барон не нарікав, як при від'їзді з графининого замка. Скоріше він погрожував. Наче хотів сказати, що від сьогодні він кожного вважатиме своїм ворогом, не виключаючи і своїх сусідів по кареті.
«Власне, він має рацію», — міркував Красл. Тепер було абсолютно зрозуміло, що це графиня Еренберг застрелила Павлату. Найімовірніше, дізнавшись про його крадіжку, вона вирішила використати її проти Риссіга, а коли крамар відмовився свою здобич продати, вона вирішила здобути її силою. Адже походила вона з рицарів-розбійників. Пізніше, мабуть, вона підмовила Ганку, а може, навіть той діяв з власної ініціативи, цього певно не скажеш, але, подумавши, що все вже забуто і її вбивство ніхто не викрив, вирішила, що тепер черга Павлатової спільниці. Пообіцяла їй десять тисяч, тому що знала пожадливість удови. Ну, де б ця шляхтичка дістала десять тисяч?