Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
Атмосфера недовіри, напруженості й потайливості, що панує навіть у лабораторії, цілком очевидно, дуже шкідлива. На жаль, я не можу використовувати блискучий Гребелів розум для більш творчого завдання. А ще прикріше те, що я не можу відверто обговорювати зі своїми колегами проблем, які постають перед нами. Отож поділ персоналу на три касти й моє ганебне низьке становище зробили з мене поганого керівника: суворого, несправедливого, владного, потайного. Цілковитою протилежністю того, який я є насправді і яким був в інших лабораторіях, очолюючи їх.
На перший погляд, у лабораторії ніби все гаразд. Ми розмовляємо між собою чемно, всі мої вказівки виконуються, робота посувається, чи, правильніше сказати, буцімто посувається. Але час від часу зринає щось таке, що, мов шашіль, підточує наші зусилля.
Гребел, який завдяки своїм здібностям і могутній волі має таку велику владу над С і навіть над жінками, що ці останні забувають про свої привілеї і розмовляють з ним, мов із рівним, ненавидить мене. Тому ми з ним потрапили в сумне хитросплетіння неприязні. Спершу він зневажав мене й стежив за мною. Потім я почав підозрювати його й відвів йому другорядну роль у лабораторії. Згодом я впевнився, що він пише на мене доноси. Відтак я почав уже насилу терпіти його присутність в одній зі мною кімнаті і, коли мені треба було йому щось сказати, робив це через Пірса. Згодом Гребел заходився підбурювати С, жінок лабораторії та управителя з тим, щоб звільнити мене з посади.
Пірс і Сміт скаржаться, нібито провадити дослідження їм перешкоджали вже на самому початку. Насправді, вони, гадаю, помиляються. Одначе їхні підозри свідчать про ту гнітючу атмосферу, що панує в лабораторії. Зі свого боку, я постійно стежу, щоб С і жінки з моєї лабораторії не припускалися промахів, і ретельно вираховую саму ймовірність цих промахів.
Така поведінка зовсім не відповідає моїй вдачі. Але я змушений вдаватись до неї.
Через три місяці після мого приїзду до Блувілла, — якщо бути точним, то двадцять шостого січня, — криза загострилася: я одержав із замку таку записку:
«Докторе Мартінеллі!
Мене не задовольняє Ваше ставлення до жіночого персоналу і С у вашій лабораторії. Прошу змінити його.
Гільда Гельсінгфорс».
Ця записка приголомшила мене й не залишила мені жодної змоги виправдатися. Як я довідався з першої записки від Гільди Гельсінгфорс, нам заборонено писати їй чи домагатися побачення з нею. Тож я пішов до містера Берроу. Він прийняв мене із зневажливою чемністю. І справді, хтось написав йому на мене скаргу. Він прочитав її і передав Гільді Гельсінгфорс. Містер Берроу відмовився сказати, хто написав ту скаргу, відмовився він і сказати, що про неї думає. Я зауважив йому, що, не маючи змоги поговорити ні з місіс Гельсінгфорс, ні з ним, Берроу, я не можу захиститись чи бодай дізнатися, в чому мене звинувачують. Містер Берроу підніс угору руки. Мовляв, тут він нічого не вдіє, всі внутрішні проблеми в лабораторії його не стосуються. Під час цієї розмови містер Берроу знову здавався мені брезклим, слизьким і чіпким, мов спрут.
Від того дня я став у лабораторії вдвічі обережнішим, із жінками й С поводився вельми поштиво й усіляко обминав Гребела, але так, щоб не дати йому підстави в чомусь мене звинуватити. Саме тоді, до речі, я й почав вираховувати оті ймовірні промахи, про які я вже казав.
П’ятнадцятого березня, коли я вважав, що своїми зусиллями вже майже нейтралізував Гребела, з замку мені надійшла друга цидулка:
«Докторе Мартінеллі!
Ви не врахували моєї поради від 26 січня, і Ваше ставлення до жіночого персоналу та С у Вашій лабораторії коли й змінилося, то тільки зовні. Вдруге прошу Вас подумати про свою поведінку.
Гільда Гельсінгфорс».
Ця цидулка ошелешила мене, та коли я отямився, то зрозумів, що далі лишатися пасивним не слід. Я надіслав містерові Берроу доповідну записку про персонал своєї лабораторії. Соромно сказати: ця записка — справжній взірець несправедливості. Звісно, я не писав брехні: всі факти, на які я спирався, були правдиві. Але я узагальнив і подав їх зовсім неправдиво, відірвавши від перспективи й контексту. Доповідна записка приховано, дуже приховано кинула тінь на Гребела — мого найкращого дослідника. На жаль, я міг Гребелові дорікнути лише в одному, але саме про це й не слід було писати: що він хоче посісти, навіть захопити моє місце і з допомогою С та жінок усіляко намагається мене витіснити.