Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий». Краткое содержание книги:
До тому додається алфавітний покажчик творів, вміщених у цьому виданні, і бібліографія українських перекладів з Дж. Лондона.
— А ставки вкрито чим-небудь? — поцікавився Френк, пригадуючи спустошливу пожежу за перших часів роботи «Темпіко петролеуму».
— Ні, сеньйоре.
Це вже Френкові зовсім не сподобалося.
— їх треба вкрити, — мовив він. — Досить, щоб якийсь п'яний або мстивий неон кинув сірника — і все згорить. Так не можна.
— Та я до цього непричетний, — мовив плантатор.
— Я кажу не про вас, я про компанію «Ермосільйо», — пояснив Френк. — Я сам уклав гроші в нафту. У мене вже коштують сотні тисяч доларів такі випадки, чи, коли хочете, злочини. Того, як виникла пожежа, ніколи не дізнаєшся. А от того, що часто вони трапляються, не заперечиш.
Що хотів ще сказати Френк про доконечність охороняти нафтові ставки від нерозумних та злостивих пеонів, лишилось невідомим, бо саме під'їхав головний наглядач плантації з батогом у руці. Він зацікавлено приглядався до прибульців, але водночас не спускав з ока пеонів, що корчували пні.
— Чи не зробите ви мені ласки зсісти з коня, сеньйоре Раміресе? — ввічливо звернувся до нього господар, а коли той зсів, познайомив його зі своїми гістьми.
— Ось ваш кінь, друже Енріко, — мовив плантатор. — Якщо він загине, сідло й вуздечку повернете тоді, коли вам буде зручніше. А не буде нагоди, не турбуйтесь і пам'ятайте, що, крім приязні, ви мені більше нічого не винні. Шкодую, що ви й ваші люди не маєте змоги скористатися з моєї гостинності. Та я знаю, що то за хижий собака наш начальник поліції. Ми вже постараємось, щоб він не пішов вашим слідом.
Коли Леонсія та Енріко посідали на коні, а клунки цупко поприв'язували ремінням до сідел, валка рушила в дорогу. Алесандро й Рікардо, вхопившись за стремена батькового сідла, бігли поруч із ним. Так було легше бігти. Тому Френк з Генрі також узялися за стремена Леонсіїного сідла, до якого прив'язали торбу із срібними доларами.
— Якесь непорозуміння, — пояснив плантатор своєму наглядачеві. — Енріко Солано — порядна людина. Він не може зробити нічого нечесного. Але він щось зробив, і Мар'яно Веркара-і-Іхос женеться за ним. Ми скеруємо його в інший бік, якщо він сюди з'явиться.
— Ось його вже видно, — зауважив наглядач. — Та тільки йому не пощастить знайти коні.
І він, ніби нічого не сталося, заходився лаяти пеонів — мовляв, хоч би за день зробили половину того, що належиться.
Скоса поглядаючи на купку людей, що швидко наближалися на чолі з Альваресом Торесом, плантатор удавав, ніби не помічає їх, і далі розмовляв з наглядачем про те, як краще викорчувати величезне дерево, коло якого шпортались пеони.
Він люб'язно відповів на Торесове привітання і чемно, але трохи глузливо, запитав його, чи не веде він своїх людей шукати нафтових джерел.
— Ні, сеньйоре, — відмовив Торес. — Ми шукаємо сеньйора Енріко Солано, його дочку, синів і двох високих на зріст грінго, що були з ними. Власне, ми шукаємо грінго. Чи, бува, не йшли вони сюдою, сеньйоре?
— Так, ішли. І я гадав, що і їх пойняла нафтова лихоманка. Вони так поспішали, що не захотіли навіть відпочити день у мене й сказати, куди саме простують. Вони вчинили якийсь злочин? Та що оце я верзу! Сеньйор Енріко Солано занадто порядна людина…
— Яким шляхом вони подались? — спитав захеканий начальник поліції, проштовхуючись наперед поміж своїх вартових, яких він щойно наздогнав.
Поки плантатор і наглядач, намагаючись якнайдовше затримати переслідувачів, щось вигадували їм і показували не в той бік, Торес завважив, що один з пеонів, спершись на заступа, пильно прислухається до розмови. І поки обдурений начальник поліції давав наказ іти в той бік, куди його справляли, Торес нишком показав пеонові срібного долара. Пеон кивнув головою туди, куди поїхали втікачі, непомітно спіймав монету й знову заходився викопувати величезний пень.
Торес відразу змінив начальників наказ.
— Ми підемо не туди, — мовив він, підморгуючи начальникові поліції. — Один невеличкий пташок процвірінькав мені, що наш шановний друг помиляється і що втікачі пішли в інший бік.
Коли вартові рушили по свіжих слідах утікачів, плантатор і наглядач вражено перезирнулися. Наглядач самими тільки устами попросив господаря мовчати й пильним оком глянув на пеонів. Зрадник-пеон завзято підкопував пень, але інший, що працював поруч, ледь кивнув на нього наглядачеві.
— Ось він, той невеличкий пташок! — гукнув наглядач. Він підскочив до зрадника й труснув його за плечі.