Пригода на п'ятому горизонті
- Автор: Савченко Виктор Васильевич
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: «Промінь»
- ISBN: 5-7775-0158-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригода на п'ятому горизонті». Краткое содержание книги:
Щоб не дати розгулятись уяві, Ярослав узяв з книжкової шафи «Курс аналітичної хімії», дістав з портфеля записи і сів до столу.
Ранкову тишу зашарпав дзвоник. Гончаренко сказав: «Доброго ранку!», і, риплячи хромом, почав стягати шкуратянку. Переодягнення для нього вже стало ранковим ритуалом — спочатку вішав мотоциклетного шолома й куртку, далі йшов умиватись, а відтак переодягався в білу сорочку і синього костюма.
Лебідь, що зайшов слідом за геофізиком, дав лункого щигля білому шолому.
— Та й міцний же череп у колеги! — підморгнув він Паливоді.
— Ви хотіли щось зауважити щодо його змісту? — вкрадливо поцікавився Гончаренко. — Чи порівняти зі своїм? Хе!
Лебідь змовчав, тільки в очах його на мить блиснули крижинки. Він сів до столу і, висунувши шухляду, став у ній щось шукати. А тоді, обернувшись, запитав у Паливоди:
— Ну, як виходив щось?
— Виходив, — відказав Ярослав. — На цьому тижні почнемо аналізи.
Йому здалося, що Геннадію Васильовичу неважко повернути голову й на триста шістдесят градусів — тіло Лебедя сиділо непорушне, а голова дивилась на Ярослава. «Мабуть, предка його колись прозвали за довгу шию Лебедем, а згодом прізвисько стало прізвищем», — подумав Паливода.
Паливода в старому, ще аспірантському халаті, стояв біля витяжної шафи, титрував. У склі витяжки, немов у дзеркалі, він помітив, як двоє дівчат-техніків у другому кінці дослідницької про щось балакали, позираючи в його бік. Одну з них Чередниченко обіцяв у помічниці. Студентка-вечірниця. Вчиться на другому курсі хіміко-технологічного інституту. Нічого собі дівчина: сірі очі з лукавинкою, червонасто-жовте волосся. Висока. Мабуть, вища від Варвари на півголови. Ярослав на мить забув про дівчат. «Щось багато йоду йде на титрування, — подумав він. — Чи не припустився я помилки, коли готував розчин?»
Зайшов Чередниченко. Став осторонь, спостерігаючи за рухами Паливоди. А той, дотитрувавши нарешті останню колбу і записавши наслідки» ввімкнув калькулятор.
Іван Олексійович терпляче чекав. Та ось Ярослав підвів голову: в погляді було розчарування.
— Все це не варте виїденого яйця, — мовив. — У тій пилюці, що ви привезли, нітрогруп немає.
— До речі, та пилюка зветься «скаженим борошном», — зауважив Чередниченко. — А як інші проби?
— Зараз підрахую. Але, бачу, то мартишкин груд.
— Підрахуй, підрахуй, — Іван Олексійович сів поряд. За високим лабораторним столом він здавався і зовсім маленьким.
— Дивно, — по часі мовив Ярослав. Згрібши в руку бороду разом із підборіддям, він заклопотано дивився на шефа. — Майже п'ять відсотків нітрогруп. Якщо їх умовно перевести на дінітробензол, то маємо щось біля двадцяти відсотків вибухівки… У вугіллі! Нісенітниця! — Він знову заглибився в розрахунки.
Іван Олексійович мовчав. Його короткі кощаві пальці відбивали на лінолеумі столу якісь ритми. Дівчата в кінці кімнати в'їдливо скреготали пестиками, розтираючи в ступках вугілля для нових аналізів.
— А як у тих пробах, що з шахти «Трудівської» — озвався Чередниченко. — Викидів там не буває.
— Нулі. Пусто.
— Цікаво… — Паливода вперше помітив у вицвілих очах шефа дивний блиск. Худе позеленіле обличчя його взялося рожевими плямами, ніби він щойно вийшов з парної. — Скажи геологам — засміють. Причина викиду — вибухівка!
— Не поспішайте… Потрібен масовий аналіз. Сотні проб. А головне — перевірка методу. Спектральним або якимось іншим…
6
Ось уже не розрізнити бетонної кладки. Промінь світильника заковзав по циліндричній стіні ствола шахти щодалі прудкіше. Паливода стояв у кутку, в тісному гурті шахтарів, плечем відчував холод металевої стіни підйомника. Шахтарі в брезентових робах і касках з акумуляторами й саморятівниками при боці нагадували десантників. Це й, справді, десант у карбонову систему. На місце, де колись буяло життя: росли дерева, літали й повзали комахи, плавали в мілких теплих заводях дивовижні тварини… Все перетворилося на цвинтар, який на десятки кілометрів розкинувся під землею. Скільки тих цвинтарів, один під одним, на різних глибинах…