Натюрморт із вудилом

Я усвідомлюю, що це один із можливих перекладів, і він звучить доволі банально порівняно з оригіналом, якому притаманна більша інтелектуальна насиченість. Однак позірна очевидність цього переказу не повинна знеохочувати. Той, хто мав справу з думкою піфагорійців чи неоплатоніків, добре знає, яку велику роль відігравала у цих течіях символіка чисел, міри, ваги, пошуки математичної формули, яка б єднала людину з космосом.

Інтелектуальна конструкція вірша спирається на антиномію гармонії та хаосу, тобто розумної форми й аморфної матерії, яка в космологіях багатьох релігій була породженням пітьми, що очікує на божественний акт творіння. В етичних категоріях натюрморт Торентіуса зовсім не є, якщо мої припущення слушні, алегорією Vanitas, проте алегорією однієї з кардинальних чеснот, званої поміркованістю: Temperantia, Sophrosyne. Саме таку інтерпретацію накидають зображені предмети — вудило, вузда пристрасті, начиння, які надають кшталту аморфним рідинам, а також келих, наповнений лише до середини, наче на згадку про похвальний звичай греків змішувати вино з водою.

Отож, у мене були підстави вважати мою екзегезу образу Торентіуса дуже правдоподібною. Чи ж не була вона ясною та логічно зв’язною? Вона мала тільки одну ваду — власне ту підозрілу простоту.

Мені не давав тоді спокою той вірш, вписаний в образ, із його кам’яною зв’язністю та досконалістю сакральної формули. Щоб сягнути до його філософських джерел, я почав гортати трактати сучасних маляреві езотеричних письменників, насамперед Йоганна Валентіна Андреа — Fama fraternitatas[43] i Confessio[44] є підставою для пізнання доктрини Братства; відтак твори англійського лікаря Роберта Флада, який дуже багато зробив для поширення ідей розенкрейцерів; дивакуваті та складні книжки алхіміка Студіона, котрий шукав ідеальної міри Містичного Храму; і, ясна річ, твори Якоба Бьоме й Теофраста Бомбастуса з Гогенгайма.