Тринадцять загадкових випадків
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-1347-3
- Переводчик: Віктор Йосипович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Тринадцять загадкових випадків». Краткое содержание книги:
«Чорне кучеряве волосся затуляє їй вуха, очі в неї примружені, під ними — великі чорні півкола, чорна вуаль затуляє їй рот і підборіддя, а розмовляє вона співучим голосом із помітним іноземним акцентом… іспанським, думаю…»
«Звичайні шаблонні штучки», — весело кинув Джордж.
Його дружина негайно заплющила очі.
«Я почуваю себе дуже зле, — сказала вона. — Подзвони й виклич медсестру. Недобре ставлення впливає на моє самопочуття дуже погано, ти знаєш це пречудово».
Десь за два дні медсестра Коплінґ прийшла до Джорджа з дуже серйозним обличчям.
«Чи не зайшли б ви до місіс Прічард? Вона одержала якогось листа, що дуже її засмутив».
Він застав дружину з листом у руці. Вона простягла його.
«Візьми, прочитай», — сказала вона.
Джордж прочитав листа. Він був написаний на аркуші паперу, густо напахченому парфумами, а літери були великі й чорні.
«Я бачила майбутнє. Остерігаю вас, поки не пізно. Бійтеся Повного Місяця. Синій Первоцвіт означає Застереження; Синя Мальва означає Небезпеку; Синя Квітка Герані означає Смерть…»
Уже готовий зареготати, Джордж перехопив погляд медсестри Коплінґ. Вона зробила швидкий застережний жест. Він сказав без особливої впевненості в голосі:
«Ця жінка, певно, хоче налякати тебе, Мері. А крім того, не існує таких рослин, як синій первоцвіт і синя квітка герані».
Але місіс Прічард розплакалась і сказала, що її дні полічені. Медсестра Коплінґ вийшла з Джорджем за двері.
«Яка нісенітниця!» — вибухнув він.
«Мабуть, що так».
Щось у тоні медсестри вразило його, і він здивовано витріщився на неї:
«Сподіваюся, сестро, ви не вірите…»
«Ні, ні, містере Прічард, я не вірю, що майбутнє можна вгадати, — це нісенітниця. Мене бентежить інше — навіщо вона надіслала цей лист. Провісниці майбутнього зазвичай нічого не провіщають без користі для себе. А ця жінка, схоже, намагається налякати місіс Прічард без вигоди для себе. Я не бачу в цьому ніякого глузду. І ще одне мене непокоїть…»
«Так?»
«Місіс Прічард каже, у неї виникло слабке відчуття, ніби вона вже десь бачила цю Заріду».
«Ну, то й що?»
«Не подобається мені це, містере Прічард, ото й усе».
«Я не знав, що ви така забобонна, сестро».
«Я не забобонна, але відчуваю, коли відбувається щось підозріле».
Після цієї розмови минуло десь чотири дні, коли трапився перший інцидент. Щоб ви ліпше його зрозуміли, я опишу вам кімнату місіс Прічард…
— Дай-но ліпше я це зроблю, — урвала його місіс Бентрі. — Вона була обклеєна тими новими шпалерами, на яких малюють букети квітів, що утворюють такий собі квітчасто-трав’яний бордюр. Створюється такий ефект, ніби ти в саду, але квіти там підібрані досить-таки недоречно. Я хочу сказати, вони просто не можуть цвісти одночасно…
— Не дозволяй, щоб пристрасть до садової акуратності підкорила собі всі твої інші почуття, Доллі, — сказав її чоловік. — Усі ми знаємо, що ти великий ентузіаст садівництва.
— Але ж це абсурд, — запротестувала місіс Бентрі. — Об’єднати в один букет проліски, нарциси, люпин, мальви й айстри.
— Так, це дуже ненауково, — сказав сер Генрі. — Але розповідайте далі свою історію.
— Так от серед тих об’єднаних у великі букети квітів були й квіти первоцвіту, пучки жовтих і рожевих квітів первоцвіту, але далі, Артуре, то вже твоя історія…
Полковник Бентрі підхопив розповідь:
— Одного ранку місіс Прічард з усієї сили смикнула за шворку дзвінка. Усі, хто був у домі, прибігли до неї — думали, вона помирає; аж ніяк. Вона була страшенно збуджена й показувала на шпалери; і там справді була одна синя квітка первоцвіту посеред інших…
— Ой! — скрикнула міс Гел’єр. — Як страшно!
— Постало запитання: а може, ця синя квітка була там завжди? Цю думку висловили Джордж і медсестра. Але місіс Прічард нізащо не хотіла погодитися з цим. Раніше вона ніколи не помічала її й помітила лише сьогодні вранці, а минулої ночі був повний місяць. Вона була вкрай схвильована й стривожена.
— Я зустріла Джорджа Прічарда в той самий день, і він мені розповів про це, — сказала місіс Бентрі. — Пішла навідати місіс Прічард і доклала всіх зусиль, щоб перетворити все на сміх, але без жодного успіху. Я пішла від неї неабияк стурбована, і пам’ятаю, що зустріла тоді Джін Інстоу й розповіла їй про все. Джін — дивна дівчина. Вона сказала: «Вона й справді цим засмучена?» Я сказала їй, що, на мою думку, бідолашна жінка цілком може померти від страху — вона справді була ненормально забобонною.