Кохати або помститися

Коли чоловіки повставали, прийняли рішення, що підуть разом на прогулянку. Ігор хотів показати другові околиці. «Ти не проти, що ми тільки удвох підемо гуляти?» — запитав Ігор в Тасі. «Та ні. Я ж розумію, що по телефону, то одне спілкування, а в житті, то зовсім інше. Спілкуйтеся. Я переживу», — промовила Тася. Ігор посміхнувся, а Олександр зауважив: «Не жінка, а розумниця!» та підморгнув Таїсії.

Вони пішли. Гуляли містом. Потім дорогою зайшли до кав'ярні. Обидва замовили каву. «Друг мій Саня, чого ти все то підморгуєш Тасі, чи жартуєш з нею якось дивно?» — не втримався та запитав Ігор. Всю дорогу вони розмовляли або про справи або ні про що. Але отака радісна поведінка Сані по відношенню до Таїсії точила Ігоря. «А ти хіба ревнуєш?» — відповів Олександр питанням на питання. «А якщо ревную? Тобі що?» — сердито відповів Ігор. «Та просто не можу зрозуміти, на що вона тобі? Це я неодружений, можу й загравати. А в тебе дружина, сім'я. Потім, вона для тебе тільки — компроматороб. Чи як ти там раніше казав? А як можна ревнувати до інструменту? Чи як, хочу сам люблю, а хочу другу подарую?» — теж якось сердито відповів Олександр. Бо він на мить згадав, як сам був із Таїсією та про те, що десь і відео про це в Ігоря є. «Нічого ти не зрозумів. Так вона потрібна для справи. Але закохуватися їй я ні в кого не дозволю. Кохання для неї — це її слабкість. Слабкість все зруйнує!» — сердито промовив Ігор. «А про неї ти подумав?» — щиро спитав Олександр. «Спочатку, Саня я думаю про себе. Про бізнес наш. Бо не требо було зі мною, з нами, так робити. Мій бізнес — мій утвір. А його взяли та отак одним махом… Тепер всі ці депутатики, судді, співвласники, всі у мене ось тут будуть!» — промовив Ігор та показав другові кулак. «Може воно й доречно?» — погодився Саня. «Але ж якось саме Таєчку мені вже шкода. Не та вона людина, щоб з нею так поводитися. Зрозумій, що вона не якась там придорожня дівка», — промовив Саня. «От тому що не придорожня дівка. Саме тому — вона», — відповів на це Ігор. Та Олександр знову не погоджувався з ним: «Ні, не можна з нею так.». «Вона тобі подобається?» — насторожено запитав Ігор. «Подобається! Як друг подобається, як людина подобається. Тому я й завів цю розмову. Коли в Києві я доглядав її таку поламану, побиту. Через мене побиту. То побачив, зрозумів яка вона насправді. Це добра, наївна людина. Не можна з нею так. Не можна з людьми так, Ігорю, кажу це тобі ще раз», — проказав Олександр. «Так, вона десь незграбна та беззахисна й цим досить оригінальна. Саме цим вона мене й обеззброїла. Вона, якимось дивом, поєднує в собі й мудру жінку, турботливу й уважну, та водночас малу дівчинку, яка в рот заглядає та від усього на світи в такому захваті. Але все це відразу не побачити, тільки із часом» — поділився з другом Ігор, — «Знаєш я і сам це розумію, що з нею так не можна. Але якщо ми на неї так реагуємо, то інші теж будуть. Мені не требо, щоб вони бачили в неї повію, розумієш. Навпаки. Ніхто не повинен здогадатися, що вона за птиця. Хто вона така. Хоча і мені її теж шкода. Але де ми знайдемо таку актрису, щоб так зіграла? А їй не треба грати. Вона така в житті». «Та згоден я», — промовив Олександр та запитав: «А раптом вона більш не погодиться грати у твої ігри? Ти ж бачив, що з нею робив той козел? Вона ледь-ледь у себе прийшла. От зараз весела, жартує, мені зраділа. А бачив би ти її тоді, у лікарні. Вона там дуже намучилась. Їй досі сняться жахи?». «Про жахи не знаю. Якось вона казала, що сниться часто сон, як я вчу грати її в шахи та лаю її, що в неї знов не виходить. Це теж, мабуть, жах?» — сказав Ігор, а потім ще й розповів: «Але ж я думаю над цим. Що з нею сталося, та як цього тепер запобігти. Думаєш я хочу повтору? Ні, не хочу. Це дорого мені коштувало й не тільки у грошах. Вважаєш в мене немає серця? Я думав в мене інфаркт трапиться. Ні. Інфаркту не було. Всього лише стенокардія вилізла. Жінка не могла зрозуміти, що зі мною. А я ж їй про це все не розповім. І зараз, коли я про все це думаю. В мене у грудях тут все стискається. Але думки про те, що почали — маємо довести до кінця вертають мене на землю». «Ігорю, що ти задумав?» — запитав з острахом Олександр. «Задумав!» — промовив Ігор. «Задумав та піду до кінця, до самого кінця. Зрозумів?» — сказав він другу та показав очима угору на стелю. «Ти божевільний!» — промовив другий чоловік. «Саню, я не божевільний, я тверезий як ніколи. Не треба в мене забирати мій бізнес, мій утвір. Все, що для мене немов моє творіння!» — суворо промовив чоловік й додав: «А ти сам тепер вирішуй. Зі мною ти, чи ні!».