Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
12.34. Див. What is Dialectic?, зокрема зі с. 414, де поставлено проблему «Як наша свідомість розуміє світ?», до с. 420 (Conjectures and Refutations, сс. 325-330).
12.35. «Все дійсне є певною ідеєю»,— зазначає Гегель (див. Selections, 103 (=WW, III, 116). А з досконалості ідеї якраз і випливає моральний позитивізм. Див. також Selections, 338 (=WW, XI, 70), тобто останній уривок, цитований у тексті до прим. 8; Окрім того, див. § 6 «Енциклопедії філософських наук», а також «Передмову» та § 270L «Філософії права».— Навряд чи вимагає пояснень те, що «Великий диктатор» у попередньому абзаці — це натяк на відомий фільм Чапліна.
12.36. Selections, 103 (= WW, III, 116). Див. також Selections, 128, § 107 (=WW, III, 142).
На філософії тотожності Гегеля надто позначився вплив з боку містичної теорії знання Арістотеля — доктрини про єдність суб'єкта, який пізнає, з пізнаванним об'єктом (див. прим. 33 до розділу 11, прим. 59-70 до розділу 10, прим. 4, 6 та 29-32 до розділу 24).
До моїх зауважень у тексті щодо гегелівської філософії тотожності можна додати, що Гегель, як і більшість філософів його часу, вірив у те, що логіка є теорією мислення або міркування (див. What is Dialectic?, p. 418). Разом із філософією тотожності, така віра приводить до висновку, що логіка — це теорія думки, розуму, ідей, понять або дійсності. З іншого посилання, згідно з яким мислення розвивається діалектично, Гегель міг вивести, що розум, ідеї або поняття, а також і дійсність — все розвивається діалектично. В результаті він одержав: Логіка = Діалектика і Логіка = Теорія Дійсності. Ця доктрина відома як гегелівський панлогізм.
Із цих посилань Гегель міг вивести також, що поняття розвиваються діалектично, тобто що вони здатні до певного самоутворення і саморозвитку з нічого. (Гегель починає цей розвиток з Ідеї Буття, яка передбачає свою протилежність, себто «ніщо», і створює перехід від «ніщо» до Буття — Становлення). Існують два чинники цієї гегелівської спроби розвинути поняття з нічого. Перший — це хибна ідея про те, що філософія має починати без будь-яких передумов. (Ця ідея була відновлена недавно Гуссерлем; вона обговорена у розділі 24, див., зокрема, прим, 8 до розділу 24 та відповідний текст.). Це якраз і змусило Гегеля почати з «ніщо». Другим чинником були його сподівання надати систематичного розвитку і виправдання кантівській таблиці категорій. Кант помітив, що перші дві категорії кожної групи взаємопротилежні, а третя є синтезом цих двох категорій. Ця думка (і вплив Фіхте) привела Гегеля до висновку про можливість «діалектичного» виведення всіх категорій з «нічого», а відтак — виправдання «необхідності» всіх категорій.
12.37. Selections, XVI(=WW, 1832-1887, VI, 153-154).
12.38. Anderson. Nationalism, etc., p. 294.— Король обіцяв конституцію 22 травня 1815 року. Історія «конституції» і придворного лікаря була, очевидно, відома більшості тогочасних монархів (наприклад, імператору Францу І, а також його наступнику Фердінанду І Австрійському).— Наведена далі цитата почерпнута з Selections, 246 та наст. (= Епсусl., 1870, pp. 437— 438).
12.39. Selections, 248 та наст. (= Епсусl., 1870, pp. 437— 438; курсив подекуди мій).
12.40. Див. прим. 25 до розділу 11.
12.41. Щодо парадоксу свободи — див, прим. 43 (1) до даного розділу, чотири абзаци тексту перед прим. 42 до розділу 6, прим. 4 та 6 до розділу 7 і прим. 7 до розділу 24, а також відповідні уривки в тексті (див. іще прим. 20 до розділу 17). Стосовно визначення парадоксу свободи Руссо — див. Social Contract, Book I, chapter VII, другий абзац. Вирішення цього парадоксу Кантом — див. прим. 4 до розділу 6. Гегель часто звертався до цього кантівського вирішення (див. І. Kant. Metaphysics of Morals, Introduction to the Theory of Law, § C; Works, ed., by Cassirer, VII, p. 31). Наприклад, у своїй «Філософії права» (§ 29 та § 270) Гегель, слідом за Арістотелем та Берком (див. прим. 43 до розділу 6 та відповідний текст), виступає проти теорії (що походила від Лікофрона і Канта) про те, що «специфічна функція держави полягає у захисті життя, власності і сваволі кожного» (як уїдливо викладає її сам Гегель).
Дві цитати на початку та наприкінці цього абзаца почерпнуті з Selections, 248 та 249 (= Епсусl., 1870, р. 439).
12.42. Цитати, наведені на початку цього абзаца, почерпнуті з Selections,
250 Епсусl., 1870, pp. 440-441).
12.43. (1) Наведені нижче цитати почерпнуті з Selections, 251 § 540 (= Eticycl, 1870, p. 441); 251 та наст, (перше речення § 541 = Епсусl., 1870, р. 442); 253 та наст. (початок § 542. курсив подекуди мій — Encycl, 1870, p. 443). Всі ці цитати — з «Енциклопедії філософських наук». «Паралельні уривки» — з «Філософії права»: § 273 (останній абзац) до § 281. Дві цитати, наведені в кінці даного абзаца,— з «Філософії права», почерпнуті з § 275 та § 279 (закінчення першого абзаца: курсив мій. Стосовно аналогічного сумнівного використання Гегелем парадоксу свободи — див. Selections, 349 (= WW, XI, 76): «Якщо основоположний принцип індивідуальної волі визнається єдиною основою політичної свободи— то, власне, ми не матимемо ніякої конституції». Див. також Selections, 400 та наст. (=WW, XI, 80=81); 449 (див. «Філософію права», § 274).