Віннету ІІ

— Набрехав? Так, набрехав. Ви мене не зрозумієте. Якби не це, то він би миттю виставив нас за двері. Тому й розхвалював і себе, і вас, щоб у нього розгорівся апетит.

— Але ви навіть хотіли взяти у нього гроші. Це було б явне шахрайство!

— Ну, не зовсім явне, раз він ні про що не підозрював. І чому б не взяти, якщо він сам пропонував?

— Тому що ми не збираємося служити в армії Хуареса.

— Звідки знаєте, що буде завтра? Сьогодні не збираємося, а в майбутньому, можливо, і послужимо. Обставини можуть нас до цього змусити. Однак погоджуюся: це добре, що ми не взяли грошей. Тільки тому він нам і видав паспорти та рекомендаційні листи. Але найголовніше, що ми вивідали, куди попрямував Ґібсон. Я прекрасно знаю цей шлях. Завтра ми виїдемо раніше і наздоженемо його. Завдяки нашим паперам командир загону ні на хвилину не сумніватиметься в нашій чесності і видасть нам злочинця.

Не встигли ми постукати у двері Лянґе, як на порозі з’явився сам господар. Він провів нас до кімнати, в якій всі три вікна були завішені товстими ковдрами.

— Не дивуйтеся, джентльмени, — сказав він. — Темрява вимушена. Я навмисне завісив вікна, щоб ку-клукс-клан не пронюхав, що ви зупинилися у мене. З тієї ж причини прошу вас говорити тихо.

— Вони приходили сюди?

— Вони вислали сюди розвідників. Оскільки ви затримувалися у сеньйора Кортéсіо, мені стало нудно, і я вирішив почекати вас біля входу. І раптом почув, що хтось крадеться уздовж стіни. Я прихилив двері, залишивши тільки вузеньку щілинку, і став у неї дивитися. До дверей підійшли троє і зупинилися. Попри темряву, я побачив дивний одяг: довгі балахони з каптурами, що приховують обличчя. На темній тканині біліли якісь нашивки.

— Як у членів ку-клукс-клану!

— Саме так! Двоє зупинилися чатувати біля дверей, а третій підкрався до вікна і зазирнув досередини крізь щілини у віконницях. Повернувшись, він доповів, що в кімнаті є тільки юнак, найімовірніше, син Лянґе, а старого немає, і на столі стоїть їжа. Другий бандит відповів, що, напевно, ми повечеряємо і відразу ж ляжемо спати. Вони порадилися і надумали ще обійти будинок довкола, щоб вивідати, як краще проникнути всередину. Щойно вони зникли за рогом, я став завішувати вікна, а тут і ви підійшли. Сподіваюся, що через візит ви не втратили апетит. Ви — мої гості, сідайте і пригощайтесь. З усієї душі запрошую вас розділити з нами скромну трапезу. А за вечерею обговоримо, чого слід чекати від бандитів і наскільки велика небезпека.

— Звичайно, ми підтримаємо вас і не залишимо у важку хвилину, — сказав Вірна Смерть. — А де ваш син?

— Коли ви виходили від сеньйора Кортéсіо, хлопчик тихенько вислизнув на вулицю і пішов до моїх друзів по підмогу. Вони живуть неподалік, і я завжди можу покластися на них. Син потай приведе їх сюди. Двох із них ви вже знаєте — вони сиділи за нашим столом у кнайпі.