Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Володар Світла - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Володар Світла

Электронная книга - «Володар Світла». Краткое содержание книги:

Після загибелі Землі екіпаж і пасажири космічного корабля «Зоря Індії» прибули на планету іншої зоряної системи, де існувало незнайоме землянам життя Винищивши або ув’язнивши тубільців, члени екіпажу проголосили себе богами цієї далекої планети. Безсмертні, володарі найвищих технічних досягнень, вони мешкають у Місті Небесному, тоді як інші колоністи животіють у злиденних містах і селах темної епохи. Але серед «богів» знаходяться прометеї, які прагнуть нести вогонь прогресу цим небожественним, звичайним людям Та кожен, хто намагатиметься це зробити, прогніває Небеса І не врятується жоден Окрім тих, хто не втратив у собі людину.
1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41 ... 63
Перейти на страницу:

І тоді ті, хто дивиться на богів, кажуть, не знаючи навіть їхніх імен: «Він — Вогонь. Вона — Танець. Він — Руйнація. Вона — Кохання». Отож відповідаю на твоє твердження: вони себе богами не звуть. Але так їх звуть усі інші, кожен, хто їх уздріває.

— То ось якої вони грають на своїх фашистських банджо...

— Ти вибрав непідхожий прикметник.

— Усі інші вже використав ти.

— Здається, що в цьому ми не порозуміємось.

— Звісно, ні — якщо на запитання «Чому ви гнобите світ?» відповідати купою поетичного гівна. У такому разі, гадаю, порозуміння неможливе.

— Тоді поговорімо про щось інше.

— Утім, дивлячись на тебе, я таки кажу: «Він — Смерть».

Яма не відповів.

— Дивна панівна пристрасть. Чував я, що ти став старий, не побувши молодим...

— Ти ж знаєш, що це правда.

— Ти був чудо-механік і майстер зброї. Ти втратив своє хлоп’яцтво в спалаху полум’я і того ж дня став стариганом. Чи не тієї ж миті твоєю панівною пристрастю стала смерть? А може, це було раніше? Чи пізніше?

— Неважливо, — відповів Яма.

— Чи ти й справді служиш богам, бо віриш у те, що казав мені? Або ж тому, що ненавидиш більшу частину людства?

— Я тобі не брехав.

— То Смерть — з ідеалістів. Потішно.

— Аж ніяк.

— Чи, може, владарю Ямо, жодна зі здогадок не правильна? Може, твоя панівна пристрасть...

— Ти вже згадував її ім’я, — мовив Яма, — у тій самій промові, у котрій уподібнив її до хвороби. Тоді ти не мав рації, не маєш ти її й досі. Я не бажаю знову слухати ту проповідь, а що зараз не потопаю в сипкому піску, то й не слухатиму.

— Мир, мир, — мовив Сем. — Але скажи мені, чи змінюються колись божі панівні пристрасті?

Яма всміхнувся.

— Богиня танцю була колись богом війни. Тож, либонь, усе може змінитися.

— Я змінюся, — проказав Сем, — хіба коли вмру справжньою смертю. А доти я ненавидітиму Небеса з кожним подихом. Якщо Брахма звелить мене спалити, я плюну в огонь. Якщо накаже задавити, я спробую вкусити руку ката. Якщо мені переріжуть горлянку, хай те лезо заіржавіє від моєї крові. Чи це — панівна пристрасть?

— Ти добра сировина на бога, — відповів Яма.

— На бога!

— Хай би що сталося, мене запевнили, що перед цим тебе пустять на весілля.

— Весілля? Твоє з Калі? Скоро?

— У повню меншого місяця, — повідомив Яма. — Тож хоч який присуд винесе Брахма, я принаймні встигну поставити тобі випивку, перш ніж його виконають.

— От за це дякую, смертобоже. Але я завжди думав, що на Небесах не влаштовують весіль[100].

— Ця традиція ось-ось буде зламана, — пояснив Яма. — Священних традицій не буває.

— Тоді — хай щастить! — побажав Сем.

Яма кивнув, позіхнув і прикурив нову цигарку.

— До слова, — сказав Сем, — що там за останній писк моди в небесних стратах? Питаю суто з допитливості.

— На Небесах не виконують страт, — мовив Яма,  відчиняючи шафу й виймаючи звідти шахівницю.

Розділ п’ятий

Із Пекла, з Колодязя, потрапив він на Небеса, у товариство богів. Місто Небесне ховає багато таємниць, зокрема й деякі ключі до його власного минулого. Не все, що творилося, поки він там мешкав, відоме. Відомо, однак, що клопотався він перед богами за світ, здобувши прихильність одних і ворожість других. Дехто каже: зрадивши людство й приставши на пропозиції богів, міг би він там замешкати навічно як один із Владарів Міста, і смерть під пазурами канібуррських котів-примар його б не спіткала. А втім, огудники кажуть, що він на ці пропозиції таки пристав, але згодом був зраджений сам, тож знову віддав свою прихильність стражденному людству до кінця днів своїх — який був уже близько...

Блискавками оперезана корогвоносиця, мечем, колесом і луком озброєна, пожирачка й кормителька, Калі, ніч крайсвітньої руйнації, нічна блукачка світом, захисниця й обманниця, незворушна, люба серцю й оку, Брахмані[100], Матір Вед, посідачка мовчазних і найпотаємніших місцин, добропровісниця й ласкавиця, усезнавиця, прудка яко мисль, черепами оздоблена, потугою обдарована, сутінкова, нездоланна очільниця, милосердна, відкривачка шляху перед заблудними, дарувальниця милостей, навчителька, доблесть у жіночій подобі, мінливосерда, аскетка, чарівниця, парія, безсмертна й віковічна...

«Ар’ятарабгаттаріканамаштоттарасатакастотра»[101] (36—40)

Тоді, як і багато разів до того, її білосніжне хутро погладжував вітер.

Вона йшла там, де хвилювалися лимонові трави. Вона йшла звивистою стежкою під темними деревами й квітами джунглів, ліворуч від яшмових стрімчаків, серед відкритих прожилок молочно-білої скелі, помережаних оранжевими прошарками.

Тоді, як і багато разів до того, вона рухалася на величезних подушечках лап, вітер погладжував її хутро, біле, як мармур, а навколо неї вирували десять тисяч ароматів джунглів і рівнини — там, у сутінках місця, що існувало тільки наполовину.

Самотня, вона простувала віковічною стежкою крізь джунглі, що були почасти ілюзією. Білий тигр — мисливець-одинак. Якщо ще хтось із них і йшов подібним курсом, товариства не жадав жоден.

Тоді, як і багато разів до того, вона підвела погляд на гладку сіру шкаралупу неба й на зорі, що виблискували там, мовби скалки льоду. Її серпуваті очі розширилися, вона спинилася й сіла на задні лапи, задивившись угору.

На кого ж це вона полює?

Глибокий звук, ніби смішок, що закінчився кахиканням, вирвався їй із горла. Відтак вона нараз стрибнула на верхівку високої скелі й усілася там, облизуючи плечі. Коли з’явився місяць, вона стала за ним спостерігати. Скидалася на фігуру, виліплену з нетанучого снігу, а з-під її брів палали топазові вогні.

Тоді, як і до того, вона засумнівалася: а чи в справжніх джунглях Канібурри вона сидить? Вона відчувала, що й досі в межах дійсного лісу. Але напевне не знала.

На кого ж це вона полює?

Рай небесний існує — на плато, що було колись гірським пасмом. Ці гори розтопили й розгладили, створивши рівну основу. Щоб наростити плоті на цьому кістяку, із зеленого півдня навезли родючого грунту. Усю цю місцину накриває прозоре склепіння, захищаючи від полярного холоду й решти небажаного всередині.

Високо стоять Небеса[102], а клімат там помірний, сутінки довгі, дні тривалі й ліниві. Свіжі потоки повітря, нагрітого під час усмоктування, циркулюють Містом і лісом. Під склепінням можна генерувати хмари. Із хмар можна викликати дощі й спрямовувати їх практично будь-куди. Так можна було б і снігопад улаштувати, хоча цього ніколи не робили. На Небесах завжди було літо.

Посеред небесного літа стоїть Місто.

Місто Небесне не росло так, як людські міста, — при гавані чи біля добрих орних земель, пасовищ, мисливських угідь, торгових шляхів або якихось природних багатств, що їх люди прагнули, а тому селилися поруч. Місто Небесне постало із задуму в умах його перших мешканців. Зростання його не було повільним і безсистемним, як ото буває, коли там додадуть будівлю, сям по-новому прокладуть проїзд, одну споруду знесуть, щоб звільнити місце під другу, і всі частини складаються в невпорядкований і неоковирний ансамбль. Ні. Перші планувальники взяли до уваги всі утилітарні вимоги і обчислили кожний дюйм величі за допомогою проектодоповнювальних машин. Ці плани скоординував і втілив у життя незрівнянний геній архітектури. Вішну, Охоронець, тримав у голові все Місто Небесне аж до того дня, коли облетів Мильовий Шпиль верхи на птаху Гаруді, подивився долі, і місто досконало відобразилося в краплі поту на його чолі.

вернуться

100

Жіночий прояв (такті) Брахми.

вернуться

101

Священний буддійський текст, що вихваляє сто вісім імен Тари (Ар’ї-Тари) — бодгісатви жіночої статі.

вернуться

102

Алюзія на Книгу Псалмів, 102 (103): 11 («Бо як високо небо стоїть над землею...»).

1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41 ... 63
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)