Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття

Проте не все програмне забезпечення поліпшувалося з такою швидкістю. Особливо це стосується тих галузей, де програми мусять взаємодіяти безпосередньо з людьми. Чарльз Симоній, учений-комп’ютерник, що відповідав за розробку Microsoft Word та Excel, в інтерв’ю, яке він дав Джеймсу Фолловзу з видання The Atlantic в серпні 2013 року, висловив думку, що програмне забезпечення значною мірою не спромоглося скористатися плодами прогресу, що відбувся в сфері апаратного забезпечення. Коли ж Симонія запитали, де, на його думку, криється найбільший потенціал для майбутньої модернізації, він сказав: «Загальна відповідь така: більше ніхто не захоче займатися рутинною повторюваною роботою» [5].

Можна також забезпечити гігантський простір для майбутнього прогресу, якщо знайти покращені методи забезпечення взаємодії між величезною кількістю недорогих процесорів у масово-паралельних системах. Переробка нинішньої техно­логії комп’ютерних апаратних пристроїв під цілком нові теоретичні конструкторські розробки також могла би забезпечити обчислювальній потужності гігантський стрибок уперед. Недвозначні свідчення про те, що складні архітектурні конструкції, створені на основі надзвичайно глибокої взаємодії, можуть забезпечити вражаючу обчислювальну здатність, надходять із органа, який, поза сумнівом, є найпотужнішою універсальною обчислювальною машиною в світі: вони надходять з людського мозку. Створюючи людський мозок, еволюція не мала у своєму розпорядженні такої розкоші, як закон Мура. «Апаратне забезпечення» мозку людини не є швидшим за апаратне забезпечення мозку миші, тож воно в мільйони разів повільніше за сучасну інтегральну схему; різниця полягає винятково у складності конструкції [6]. І дійсно, найвищого ступеня обчислювальної потужності комп’ютерної техніки — і, можливо, машинного інтелекту — можна буде досягти тоді, коли одного дня дослідники спроможуться поєднати швидкість навіть сьогоднішнього апаратного забезпечення комп’ютера з програмним забезпеченням, яке наближалося б до того рівня складності конструкції, який можна спостерігати в мозку людини. Перші «дитячі» кроки в цьому напрямку вже були зроблені: 2011 року ІВМ презентувала когнітивну обчислювальну мікросхему, на створення якої надихнув людський мозок і яку доречно назвали SyNAPSE; відтоді ця компанія займалася розробкою нової мови програмування під це апаратне забезпечення [7].