Корабель приречених
- Автор: Крупкат Гюнтер
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: З. П. Кундіренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Корабель приречених». Краткое содержание книги:
Цей епізод наштовхнув німецького письменника Гюнтера Крупката на думку написати художній твір про трагічну долю «Титаніка» та його пасажирів. Так з'явилася цікава, побудована в основному на документальних матеріалах повість «Корабель приречених».
Майк Кеннеді фамільярно ляснув по коліну Ісмея, що сидів за його столом, і пробасив:
— Ви прекрасний розпорядник, сер. Чудовий вечір. Перший сорт! — Він підняв бокал шампанського, пропонуючи випити за здоров'я президента.
Старий Домерж крізь напівопущені повіки з насолодою спостерігав веселе барвисте видовище.
— Ви бачили Гарднерів? Вони ж хотіли взяти участь у святі, — промовив Модлі, оглянувши ложі.
Домерж вертів у руках бокал.
— Гарднерів? Ні, але вони напевно прийдуть, — відповів він. — Можу побитися об заклад, що містер Гарднер сидить у курильному салоні і грає з Коннором у бридж. Що ж йому ще робити? Свою дружину він, звичайно, віддав напрокат якомусь кавалерові.
Едвард скоса глянув на Домержа і зірвав орхідею.
— Віддати напрокат — це добре! — захихотів товстун Модлі. — Ви правду сказали, мосьє Домерж, тут кожен може знайти розвагу до смаку. До речі, ви не бачили синьйору Пассеру? Пікантна сцена, очевидно, стала їй в пригоді. Я зустрів синьйору недавно в барі «Атлантика». Вона сиділа на стойці, наче на троні, вже добре напідпитку й декламувала Шекспіра. Її оточувала юрба поклонників, серед яких були ще досить міцні п'ятдесятирічні знатні пани, що з шкіри лізли, аби випити сект з черевичка чарівної жінки і потім кинути до її ніжок золоті браслетки.
— Що поробиш, містер Модлі? Всі ми грішні, — зауважив художник з поблажливою посмішкою, не відриваючи погляду од блискучого вихору на паркеті.
Едвард глянув на ложу навпроти, де сиділа місіс Хорткліф. Вона весело розмовляла з капітаном Смітом. Барбара Хорткліф, певно, вважалася колись красунею, бо й зараз була дуже гарна, хоч на обличчі з'явилися зрадливі зморшки, з якими навіть найдорожчі косметичні засоби нічого не могли вдіяти.
її чорне волосся прикрашала антична золота пряжка з ніжно-блакитним пір'ям чаплі, а на шиї, над досить сміливим декольте вечірньої сукні, лежало уславлене брильянтове кольє старого пірата. Безсумнівно, ця жінка була одною з найпривабливіших на балу. Двері її ложі не зачинялися. Місіс Хорткліф весь час запрошували танцювати. Дивно, що її прихильності добивалися головним чином молоді люди. Що приваблювало їх — чи темперамент жінки, чи мільйони — невідомо.
Едвард не зводив очей з американки. Як блищало її кольє! Воно переливалося тремтливими зелено-блакитними й золотисто-червоними іскрами і впадало в очі з усіх куточків залу. Едвард уже кілька разів протанцював з місіс Хорткліф. Під час останнього вальса вона запросила його до свого столу. Але він, сяк-так відмовившись, утік в ложу Домержа. Так, утік! Танцюючи, Едвард з жахом відчув, що в нього вже немає звичайної самовпевненості. Він був наче загіпнотизований і не наважувався глянути в очі місіс Хорткліф. Голос Каш-барна, зовсім тихий, але виразний, немов наказ, звучав у його вухах: «У цю ніч ви принесете мені кольє місіс Хорткліф. Тоді ми — квити!» Згадка про Кашбарна так збентежила Едварда, що він, прекрасний танцюрист, збився з ритму. Місіс Хорткліф засміялася, зрозумівши це замішання по-своєму, і міцніше стиснула його руку. Думка, що він тримає в обіймах нову жертву, яка нічого не підозрює, мов блискавка, пронизала мозок лорда Хакслі, і холодний піт виступив у нього на чолі. Чи догадувалась ця жінка та й усі навколо, що діється з ним? Чи не чекають усі тієї миті, коли кольє пристрасної американки, яке коштує мільйони, зникне в його кишені? Чи немає часом серед танцюючих детективів, що вже приготували для нього наручники?.. І, рятуючись, Едвард кинувся геть від цієї жінки… «Ви — дурень!» знову почув він голос Кашбарна. Може, лорд і справді почув його?
З натовпу танцюючих виринув маленький Боксхолл.
— Хелло, невтомний танцюристе! — весело привітався до нього Модлі. — Ідіть сюди! Ви заслуговуєте на невеликий відпочинок. Випийте з нами цього чудового освіжаючого напою. — Він налив бокал і подав офіцерові, що впав на стілець і почав обмахуватися хусточкою.
— Ваша «робота», містер Боксхолл, справді стомлива, — іронічно зауважив Домерж.
— Робота цілком терпима, якщо партнерші не дуже великої ваги, — пожартував Модлі.
— Не ображайте товстушок, Модлі, — засміявся Боксхолл. — Вони танцюють, наче пушинки.
— Дякую за комплімент! Бачите, у нас, товстих, теж є свої хороші якості.
— Ну, тоді за ваше здоров'я! — вигукнув художник і нахилився до Едварда.
— Мілорде! Чому ви такі серйозні, такі похмурі в цей прекрасний вечір? З учорашнього дня ви мені зовсім не подобаєтесь.
Едвард насилу оволодів собою.
— Нічого особливого, мосьє.
Він узяв бокал і одним духом вихилив його. Потім, мабуть уже вдесяте, подивився на годинник. Повз ложу місіс Хорткліф повільно пройшов Кашбарн. Він зупинився на секунду і наче випадково глянув на Едварда. Той підвівся. Оркестр починав новий танець.