Вулиця Без світання
- Автор: Усиченко Юрій Іванович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Вулиця Без світання». Краткое содержание книги:
Цінний документ вперто шукає іноземна розвідка. Працівники радянських органів безпеки довідуються про це. Перед ними поставлено завдання — не тільки знайти список зрадників батьківщини, але й піймати ворога, закинутого на нашу територію. Розпочинається запекла боротьба, сповнена різних несподіванок і небезпечних пригод, про які читач дізнається, прочитавши цю повість.
— Для певності, — посміхаючись — страх його вже минув — відповів Силаєв, — Сума занадто велика, от на всякий випадок і запасся папірцем.
«Знову резонне пояснення», подумав Воробйов.
— Що ж, — простягнув він паспорт. — Пробачте, громадянине Силаєв, за турботи.
— Нічого, нічого! — Силаєв не міг стримати радості, але одразу ж взяв себе в руки і вже іншим, солідним тоном повторив — Нічого. Хіба я не розумію — служба.
— Авжеж, служба.
— Так можу йти? Будь ласка…
Здавалось, усе було гаразд: Ситник живий, гроші одержано за його доброю згодою, на законній підставі.
І все-таки Воробйов не заспокоївся. Багатолітній досвід підказував йому — тут криється злочин, старанно замаскований, уміло виконаний! Довести його поки що було нічим, але Воробйов був певен, що Силаєв знає і про спекуляцію Капрова, і про «літературу», яку той одержував з-за кордону. В свою чергу Капрову було відомо про Ситника та його гроші. А відвідини Блеквуда? Про них, звичайно, Силаєв розповів Капрову. Взагалі всі вони зв'язані між собою невидимими, але міцними нитками. Треба ці нитки розплутати.
Дізнавшись, що Силаєв, Капров і Ситник належать до секти «слуг сьомого дня», Воробйов вирішив з'ясувати, хто ще входить у цю секту.
Сектантів виявилося в Енську небагато — близько двадцяти «слуг сьомого дня» та дванадцять адвентистів. Майже всі вони малограмотні, темні люди. Багато з них з травмованою психікою: хворі, що не вірять лікарям і шукають «чудесного» зцілення, самотні невдахи, як Ситник, недоумкувато-наївні, ладні прийняти на віру першу-ліпшу байку; нарешті просто істерики та істерички. Всю цю жалюгідну компанію очолював Силаєв.
А Блеквуд? Яке відношення мав до них Блеквуд?
Щодо цього у Воробйова були припущення, якими він до певного часу ні з ким не ділився. Чого Блеквуд їздив до Грошенкова і Силаєва? Тільки із цими двома він бачився в Енську, у всякому разі легально. Грошенков, до всього байдужий, хворий, втомлений, підозри у Воробйова не викликав. Незаплямованим було і його минуле: дрібний службовець, працював завжди чесно, в армії не служив через хворобу, евакуювався на Урал, працював в артілі, добре працював. Кінчилась війна, повернувся до рідного Енська.
Іншим був Силаєв. Воробйов не мав сумніву: його сектантство — в кращому разі засіб жити за рахунок інших, в гіршому — ширма для більш підозрілих махінацій.
«Мурашківець» Гуровий показав на слідстві, що познайомився з Капровим перед від'їздом у Новосибірськ, саме тоді у них і зародився план спекуляції закордонними товарами… Силаєв лишився осторонь. Однак Блеквуд відвідав саме його…
А що, коли Блеквуд — хазяїн Силаєва?
І Воробйов вирішив не залишати справи Ситника, хоч, по суті, справи вже не було — нікого не обдурено, ніхто не постраждав.
…Несподівана зустріч Воробйова з шістнадцятилітнім парубчаком Жорою Чередниченком, учнем слюсаря на судноремонтному заводі, підтвердила правильність його намірів.
Почалось, як не дивно, з міліцейського протоколу.
Одного суботнього вечора у дворі молитовного дому «слуг сьомого дня» почулися суперечка, галас. Розчинилася хвіртка, і двоє сектантів, тримаючи за руки, вивели хлопця. Це був Жора. Він не опинався, але на весь голос викривав своїх супротивників.
— Боїтесь правдивого слова! Застосування фізичної сили не доказ. Сіячі марновірства!
Сектанти грубо штовхнули Жору. Він не втримався на ногах і впав на землю.
До такого поводження хлопець-робітник не звик. Він підхопився і вдарив одного сектанта в груди, другого — в обличчя. Зчинилася бійка. Збіглись цікаві, з'явився міліціонер, і всіх трьох повели.
У відділенні міліції Жора одразу визнав, що зробив неправильно, погарячився.
— А чого це тебе раптом у молитовний дім понесло? Ти ж комсомолець? — похмуро спитав черговий.
— Для агітації — зніяковіло відповів Жора.
— Якої агітації?
— Антирелігійної. Сектанти у клуб на лекції не ходять, то я хотів серед них агітроботу провести. Чемненько з одним із їхніх порозмовляти. Але замість відповіді по суті, мене вивели, та ще й у грязюку пхнули.
— Дурниці! — відрізав черговий. — Хіба це агітація. От повідомимо в комітет комсомолу, там тобі доброго чосу дадуть.
Жора опустив очі. Він теж не мав сумніву, що «дадуть чосу».
— Ну, то що, громадяни, — звернувся черговий відразу до всіх трьох. — Будемо ще порушувати?
Усі троє енергійно замотали головами.
— Тоді йдіть. А про тебе в комітет комсомолу обов'язково повідомимо.
Похнюплений, присоромлений ішов Жора додому. Раптом напівдорозі зупинився, неначе щось згадав, і квапливо попрямував назад у відділення.