Монолітне болото або ЗАТ БЮТ
- Автор: Чобит Дмитрий
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Просвіта"
- ISBN: 966-7544-32
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Монолітне болото або ЗАТ БЮТ». Краткое содержание книги:
То хто ж тут має більше ображатися? Для чого плюватися, верещати і обзивати, виявляючи при цьому свою власну українофобську суть?
Вже під час Помаранчевої революції М.Бродський підійшов до мене біля знаменитої тепер сцени Майдану і каже:
- Дмитрий, пора помириться.
Я відповів:
- А як це ти собі уявляєш? Ти будеш публічно брехати, зводити наклепи, а я маю з тобою наодинці миритися і робити вигляд, що нічого не трапилось?
Я нагадав його ганебні вчинки, їхню брехливу суть і підлу підступність. Михайло Юрійович знову щось фиркнув і відійшов, як побита собака, бо нашу бесіду чули і спостерігали люди, які стояли поруч.
Вже у травні 2005 року, коли М.Бродський вступав у «Батьківщину», на засіданні політради партії я єдиний голосував проти і просив головуючого О.Турчинова надати мені з цього приводу слово, однак він відмовив і швиденько згорнув засідання.
Згодом Олександр Турчинов просив мене якось знайти спосіб і помиритися з М.Бродським.
- Але як це зробити? - відповів я. - Хай напише в суд, що він зводив на мене наклепи, забере звідти свою брехливу заяву, публічно покається - він же ж невпинно наголошує, що є дуже набожною людиною. От лише тоді можемо сісти разом і випити пива.
Якщо М.Бродський високо цінує свою честь і гідність - він може подати до суду. Але я там гарантовано доведу, що сказане мною - правда, а М.Бродський є банальним скандалістом, брехуном і наклепником. Але я певний - Міша цього не зробить з простої причини - неможливо захистити те, чого немає.
Але ось що цікаво. 1 вересня 2005 року М.Бродський став звинувачувати у всіх смертних гріхах соратників і близьких друзів Президента України Віктора Ющенка. Я дивився в прямому ефірі по 5-му каналу вкрай збуджений обвинувальний спітч М.Бродського і згадував його цинічно-брехливі та нахабно-наклепницькі звинувачення мене. Як я міг йому вірити? Адже відомий хрестоматійний афоризм Козьми Пруткова говорить: «Единожды солгавши, кто тебе поверит?»
Не знаю, чи всі повірили М.Бродському, але у ЗМІ цей явний скандал знайшов деяке висвітлення і через три дні перейшов у нову фазу. 5 вересня 2005 року вже Олександр Зінченко, який перед тим склав повноваження Державного секретаря, на прес-конференції фактично повторив і розширив сказане раніше М.Бродським щодо звинувачень близьких до Віктора Ющенка людей: секретаря РНБО Петра Порошенка, помічника Президента Олександра Третьякова, голову фракції НСНУ Миколу Мартиненка та голову НСНУ Романа Безсмертного. Всіх їх М.Бродський і О.Зінченко хоча й непрямо, з численними натяками, вкрай завуальовано, але фактично звинуватили у корупції. Ці звинувачення були виголошені публічно - вся Україна їх дивилася в прямому телеефірі. Звісно, що вони не могли не викликати грандіозного скандалу, який переріс у затяжну політичну кризу.
А тепер ліричний відступ. Ще наприкінці квітня (чи на початку травня) 2005 року на засіданні політради ВО «Батьківщина» Ви, шановна Юліє Володимирівно, страхали партійних колег тим, що Вас мають звільнити з посади прем’єр-міністра якщо не в червні, то у вересні, та пояснювали це підступами «оточення президента». І всім присутнім стало Вас дуже шкода.
Після такої інформації протягом всього літа в рядах «Батьківщини» пошепки обговорювали цю пікантно-загадкову інформацію та можливе звільнення Ю.Тимошенко. Кажу «пошепки», бо Ви, шановний Олександре Валентиновичу, наголошували на необхідності дотримуватись до пори-дочасу конфіденційності. Але яка в біса конфіденційність, коли про неї знає 40 чоловік! Тобто, шановні керманичі, Ви самі цілком свідомо і публічно порушили тему відставки, тому вона й витала у рядах партійців, і не лише там. Причин Ви не називали - лише звинувачували так зване «оточення президента». Конкретних звинувачень цього «оточення» теж ніхто не чув аж до знаменитого виступу Михайла Бродського - заступника голови ВО «Батьківщина» і радника Прем’єр-міністра України - в прямому ефірі 5-го каналу 1 вересня 2005 року.
Так ось одразу ж після відомих скандальних заяв Михайла Бродського та Олександра Зінченка відповідно від 1 та 5 вересня 2005 року я якось перебував у центральному офісі «Батьківщини» і мав тривалу розмову із заступником голови партії Я.П.Федорчуком у його кабінеті. Звичайно, що ми не могли оминути проблеми можливої відставки прем’єра і виступів М.Бродського та О.Зінченка. Мені пригадується щасливо-усміхнений вираз Ярослава Петровича, який з великою гордістю заявив: