Пригоди Незнайка і його товаришів

— Ви чому втекли, хворий? — закричала Медуниця, підбігаючи до дерева.

— Я вже не хворий, — відповів Пілюлька згори.

— Як не хворий? Ми вас іще не виписали, — говорила Медуниця, важко дихаючи від швидкого бігу.

— А я сам виписався, — усміхнувся Пілюлька й показав Медуниці язика.

— Ах ви зухвалий! Ми не віддамо вам одежі.

— І не треба, — відповів, посміхаючись, Пілюлька.

— Ви простудитесь і захворієте.

— Хоч і захворію, а до вас не піду.

— Сором! — вигукнула Медуниця. — Ви самі лікар, а не поважаєте медицину.

Вона повернулась і, гордо піднявши голову, пішла. За нею поплентався весь персонал.

Пілюлька побачив, що небезпека більше не загрожує йому, і зліз з дерева.

Малючки обступили його й співчутливо питали:

— Вам холодно? Ви простудитесь. Хочете, ми принесемо вам одежу?

— Несіть, — погодився Пілюлька.

Пушинка побігла додому й принесла зелененький сарафанчик у квіточках.

— Що це? — здивувався Пілюлька. — Я не хочу надягати сарафанчика. Всі думатимуть, що я малючка.

— Ну її що? Хіба погано бути малючкою?

— Погано.

— Чому? По-вашому, виходить, що ми погані?

— Ні, ви хороші… — зніяковів Пілюлька, — але малюки кращі.

— Чим же вони кращі, скажіть, будь ласка?

— Звичайно, кращі. У нас є Гусля. Знаєте, який він музикант? О, ви не чули, як вій грає на флейті!

— Чули. А наші малючки грають на арфах.

— А в нас є Тюбик. Ви побачили б, які він портрети малює!

— Ми бачили. Але у вас один Тюбик, а в нас кожна малючка вміє малювати й навіть вишивати заполоччю. Ось ви, наприклад, могли б вишити таку червону білочку, як оце в мене на фартушку? — спитала Білочка.

— Не зміг би, — признався Пілюлька.

— Як вам не соромно? — обурилась Киценька. — Нічого смішного тут немає!

Але сміх не змовкав. Озирнувшись довкола й побачивши, що всі тільки сміються, Пілюлька почервонів і почав стягати з себе сарафан.

— Ну, навіщо ви? — умовляли його малючки.

— Не треба! — рішуче заявив Пілюлька. — Мені ось принесуть одежу.

— Медуниця не віддасть. Вона в нас сувора.

У відповідь на це Пілюлька лише таємниче посміхнувся. Коли Медуниця повернулась у лікарню, то помітила, що й Бурчун десь зник. Вона кинулась у комірчину й виявила, що не вистачає двох комплектів одягу. Залишився тільки одяг Кульки.

Таким чином вияснився план втечі, задуманий Бурчуном і лікарем Пілюлькою. За цим планом лікар Пілюлька мав тікати голий через вікно. Зловмисники розрахували, що весь персонал лікарні кинеться доганяти його, а тим часом Бурчун вільно проникне в комірчину й украде свій одяг і одяг Пілюльки.

План виправдав себе у всіх деталях.

Медуниця ще довго розшукувала Бурчуна, і, поки тривали розшуки, Бурчун тихенько сидів у зарослях лопухів.

Правда, сидіти в лопухах — не таке вже веселе діло, але Бурчун був страх радий, що вирвався на волю. Він з насолодою дивився на прозоре синє небо, на свіжу зелену травку. На його обличчі з'явилась навіть усмішка. Він заклявся більше ніколи в житті не бурчати й радіти всьому на світі, якщо тільки знову не потрапить у лікарню.

Нарешті Бурчун побачив, що Медуниця зайшла в лікарню, й тихенько виліз із своєї засади. Розшукавши Пілюльку, він віддав йому одяг.

— Бери свій одяг, товаришу по нещастю, — сказав Бурчун, подаючи йому клуночок.

Пілюлька кинувся обнімати свого приятеля. Вони дуже здружилися, поки були в лікарні. Пілюлька швидко одягнувся.

Забудько, Якосьбудько, Гвинтик та інші малюки обступили Бурчуна й стали вітати з благополучним поверненням із лікарні. Всі були дуже вражені його веселим виглядом.

— Вперше бачу, щоб Бурчун посміхався, — сказав Пончик.

Малючки теж стояли довкола і з цікавістю дивилися на Бурчуна.

— Як вас звати? — спитала Пушинка.

— Бурчун.

— Ви жартуєте?

— Щоб я провалився на цьому місці! Чому ви не вірите?

— У вас таке добре, привітне обличчя. Вам не підходить це ім'я.

Бурчунів рот розтягся мало не до вух.

— Це я не підходжу до свого імені, — пожартував він.