Чудеса в Гарбузянах
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Переводчик: Павел Александрович Лукьянов
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Чудеса в Гарбузянах». Краткое содержание книги:
Як неприємно, друзі мої, коли гарну щиру людину несподівано ловлять на неправді, якої вона припустилася ненароком, цілком випадково. Ви знаєте, у таку мить просто хочеться разом з нею провалитися крізь землю. І я тільки тому не провалююсь, що дуже хочу послухати, що ж було далі.
— Ну, може, я ті слова про загінку й не сказав,— почав виправдовуватися Журавель.— Хіба дослівно запам'ятаєш? Але про те, хто за неї працює, поки вона в Кощія сидить, точно сказав... Точно!
— Ну, давай просторікуй далі,— поблажливо усміхнувся Сашко Циган.— То не має значення. То я просто так.
— Та не вигадую я! Слово честі! От! Тільки збив...
— "Так давайте..."— підказав Марусик.
— Ага...
"Так давайте,— кажу,— її загінку прорвемо..."
Ви на мене подивилися без особливого захоплення.
"Давай",— зітхнув ти, Сашко Циган.
І ти, Марусик, сказав: "Давай",— і теж зітхнув.
"Ну, гаразд,— мовив Мить Митьович.— Зараз я вас у вчорашній день перенесу".
Тільки тепер я помітив, що в нього на обох руках по великому годиннику. На лівій руці годинник звичайний, на якому цифри розташовані зліва направо, як то кажуть, за годинниковою стрілкою. А на правій руці годинник незвичайний — цифри на ньому ідуть справа наліво, проти годинникової стрілки (там, де одинадцять,— один, де десять,— два і так далі).
Узяв Мить Митьович і почав із скреготом переводити їх стрілки на цьому незвичайному годиннику, що на правій руці.
Повний оберт зробив і каже:
"От ви й у вчорашньому дні. Маєте двадцять чотири години. Але вам стільки й не треба. Вам треба на трьох близ чотирнадцяти робочих годин, тобто по неповних п'ять на кожного".
"Не страшно",— бадьоро сказав я.
"Скажіть, а в майбутнє ви можете переносити?"— спитав Марусик.
"Можу,— мовив Мить Митьович.— Ото на лівій руці в мене хронометр майбутнього. Я знаю, що ви нетерплячі, але не квапте часу, хлопці. То ні до чого. Час — то найцінніше, що є на світі. Цінуйте кожну мить. Ваша доба почалася, хронометр уже цокає хвилини. Ставайте до роботи, не марнуйте часу. Мало що може перешкодити. Ніколи ж не вгадаєш, що трапиться попереду. Ну, працюйте. А я на кілька годин у відрядження гайну у Південну півкулю, на мис Доброї Надії".
І Мить Митьович зник.
Дивлюсь, а ми вже на буряковій плантації.
"Що ж, давайте!"— кажеш ти, Сашко Циган.
Закачали ми рукава й почали. Ну й капосна ж то робота — проривати буряки! Хто її видумав!
Вже через півгодини ми й розігнутися не могли. Поперек болить, руки затерпли, печуть вогнем. Як ті дівчата величезну, аж до крайнеба, плантацію обробляють? І ніяка механізація тут не допомагає, міжряддя машиною обробити можна, а от у рядках, щоб зайвину вирвати, щоб тільки одненького бурячка лишити, щоб же він міг нормально розвиватися,— тільки руками.
Чи знаєте ви, міські хлопці й дівчатка, яким солоним потом дістається отой солодкий цукор?!
Гну я горба і тільки раз у раз піт з лоба рукавом витираю. Важко!
Сашка Цигана я краєм ока бачу, він поряд зі мною сопе. А про тебе, Марусику, якось не думаю. Не бачу — значить, відстав трохи.
Потім обернувся. Гульк, а ти метрів за двадцять від нас сидиш на землі, лікоть на коліно поставив, голову підпер і усміхаєшся.
"Цигане,— кажу,— дивись, що робиться!"
Ти, Циган, глянув та як лайнешся:
"Ах ти ледацюга! Ми жили рвемо, а він сидить та ще й усміхається!"
І раптом ми помічаємо, що в тебе, Марусику, в роті... вогонь... Усміхаєшся ти, зуби шкіриш, і крізь зуби вогонь пашить. Як ото, знаєте, головешка тліє.
Ти, Марусику, не ображайся, я ж не спеціально. Так мені приснилося. Слово честі! Та й не винен був ти. Бо підступи царя Добрила та цариці Злагоди (до речі, потім тітонька Незабудь, вони тими іменами тільки хитро прикривалися, щоб ввести в оману свої жертви, а вони ж були звичайнісінькою лихою силою і насправді звали їх цар Доб-Рило і цариця Зла-Года).
Ми з Циганом перезирнулися розгублено. Що робити? - порадитися ні з ким. Мить Митьович у відрядженні аж у Південній півкулі на мисі Доброї Надії.
А ми ж зовсім не знаємо, що робиться у тих випадках, коли в людини вогонь з рота пашить. І лишати тебе так не можна. Це ж дуже шкідливо для здоров'я. Ми царя й царицю побачили і зрозуміли, чиїх рук то справа. Вони визирали з-за твоєї спини (маленькі такі зробилися, наче лялькові), і хихикали, і пританцьовували, зовсім як діти.
Ех, розсердився тоді Сашко Циган та як закричить: "Опудало ти, Марусику, черевик і більше нічого! Знайшов, кого слухати, кому піддаватися!"
Тут і я не витримав, докинув кілька слів.
Але на Марусика те не подіяло аж ніяк. Навіть навпаки. Чим більше ми лаялися, тим більше пашів вогонь з його рота. І тим більше хихикали й пританцьовували цар і цариця.