Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
У газеті «Голос социал-демократа» була надрукована стаття М. Зарніцина «Боротьба з господарською розрухою». Автор активно відстоював ленінську економічну платформу партії більшовиків. «Тепер, — відзначалося в статті, — революція створила в особі Рад. Роб. Солд. і селянських депутатів такі органи самодіяльності революційного народу, які з успіхом могли б здійснити контроль над суспільним виробництвом і розподілом продуктів. Тов. Ленін перший вказав на це відразу після приїзду до Росії у відомих своїх «тезах». 7 і 8-й тези проголошували:
«7. Злиття негайне усіх банків країни в один загальнонаціональний банк і введення контролю над ним з боку Р.Р.Д.
8. Не «запровадження» соціалізму, як наше безпосереднє завдання, а перехід негайно тільки до контролю з боку Р.Р.Д. за загальним виробництвом і розподілом продуктів».
Ці тези здалися тоді чимось «страшним» і «жахливим» не тільки представникам дрібнобуржуазних партій народників і меншовиків, а й деяким більшовикам.
Життя, однак, швидко показало, наскільки був правий в даному разі тов. Ленін»142.
Слід окремо відзначити той факт, що процитовані ленінські тези стосувалися суті робітничого контролю — питання, якого не змогла зрозуміти секретар окружного комітету РСДРП(б) Є. Бош навіть після розмови з В. Леніним на VII загальнопартійній конференції. З цієї точки зору симптоматична й кінцівка статті, підкріплена посиланням на матеріали конференції: «…Тільки перехід всієї влади в руки Рад Роб. Солд. Сел. і Наймитських депутатів дасть можливість здійснити у загальнодержавному масштабі в інтересах народу, а не проти народу контроль над виробництвом і розподілом, і трудову повинність.
До тих пір, доки цей перехід не здійснився, вказані заходи можуть здійснюватися в окремих місцях «місцевими революційними органами всенародної влади, коли для цього є можливість (Резол. Всерос. Конф.)»143.
2 і 23 червня відбулися засідання загальноміської конференції більшовиків Києва (періодичні засідання конференції прийшли на зміну загальним партійним зборам, які стали неможливими у зв’язку з чисельним зростанням організації). У результаті обговорення питання про національно-визвольний рух Г. Пятаков і його прибічники зазнали рішучої поразки. Конференція прийняла ленінську резолюцію VІІ конференції РСДРП(б) з національного питання144.
Загальноміська конференція, яка відбулася 21 і 28 травня, прийняла рішення про широкий передрук брошур центрального партійного видавництва «Прибой», і про те, щоб друкований орган комітету — «Голос социал-демократа» — підтримував лінію «Правды»145. А конференція, яка проходила 30 липня, після доповіді про «Голос соціал-демократа», констатувала, «що напрямок газети повністю відповідає постановам останьої загальнопартійної конференції і збігається з поглядами комітету»146.
Отже, в Києві обговорення питань, пов’язаних з напрацюванням і прийняттям нового стратегічного курсу партії більшовиків, зусиллями Г. Пятакова і його прихильників вилилось у гостре протиборство прибічників різних підходів до оцінки перспектив революції. Щодо гостроти ця боротьба не мала собі рівних у партії. Достатньо сказати, що питання, пов’язані з обговоренням «Квітневих тез», сім разів ставились на засіданнях комітету, двічі на загальних партійних зборах, на окружній партійній нараді Південно-Західного краю, а платформа Київського комітету, протиставлена тезам, тричі вносилась до порядку денного засідань комітету і загальних зборів. У ході боротьби комітет, який мав періодичний друкований орган, перешкоджав передруку на його сторінках тез В. Леніна, на що прихильники ленінської позиції відповіли публікацією листівки з текстом ленінського документа.
Конкретно-історично склалося так, що представники саме Київської організації змогли одержати повнішу, ніж у будь-якій іншій периферійній організації, інформацію про сутність ленінських стратегічних і тактичних настанов. За малим винятком, навряд чи хто із місцевих більшовиків, окрім київських, міг, наприклад, уже в двадцятих числах березня знати про ленінську телеграму більшовикам, які від’їжджали до Росії. Не відомо, чи привіз хто-небудь, окрім М. Савельєва, в свою організацію варіант «Квітневих тез» іще до появи в своєму місті «Правды» з текстом ленінського документа. Небагато було і тих делегатів з місць, які слухали доповіді В. Леніна про стратегію і тактику партії в перші дні квітня, і оперативно, подібно до М. Савельєва, доносили їх зміст до товаришів по організації. Однак ленінським висновкам негайно протиставлялись погляди Г. Пятакова і його прибічників, які мали в Київському комітеті тимчасову перевагу. Можна допустити, що теоретична дискусія в Києві у квітні-травні 1917 року була продовженням суперечок, які вели В. Ленін і Г. Пятаков щодо основних питань революційного руху в 1915–1916 роках. Безперечно, що ця дискусія вилилась у найбільшу в країні відверту опозицію ленінським ідеям.