Твори. Том 1
- Автор: Де Мопассан Ги
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00739
- Переводчик: Валер’ян Підмогильний
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори. Том 1». Краткое содержание книги:
руку.
Зараз же наказали принести олівець та напір, і поки маляр їв, барон з Жюльєном накидали ескізи своїх гербових щитів, поділених на чотири частини. Баронеса, яка щиро кохалася в таких речах, висловлювала свою думку; навіть Жанна взяла участь у цьому обговоренні, ніби в ній раптом прокинувся якийсь інтерес.
Батай, снідаючи, висловлював свої міркування, часом брав олівець, малював проекти, наводив приклади, описував усі дворянські карети в окрузі, і здавалося, що від усієї його особи, від його слів, навіть від голосу, віяло якимось духом аристократизму.
То був маленький чоловічок із сивим, рідким волоссям і обляпаними фарбою руками; від нього пахло політурою. Ходили чутки, що колись він вчинив щось аморальне, але загальна повага з боку всіх титулованих родин давно вже стерла з нього цю пляму.
Як тільки він допив каву, його повели в каретний сарай і зняли клейонку, якою було накрито карету. Батай оглянув її, потім серйозним тоном зробив деякі зауваження з приводу розмірів, що їх, на його думку, треба було надати малюнкові, і після нового обміну думками взявся за роботу.
Незважаючи на холод, баронеса звеліла принести їй крісло, щоб вона могла стежити за малюванням гербів, і трохи згодом, наказавши принести грілку для змерзлих ніг, почала спокійно розмовляти з маляром, розпитуючи його про весілля, похорони та хрестини за останній час і тим доповнювала собі генеалогічні відомості, що їх зберігала в своїй пам’яті.
Жюльєн сидів верхи на стільці коло своєї тещі. Він курив люльку, спльовував на землю, слухав розмову баронеси й уважно стежив за тим, як Батай відтворював у фарбах його дворянську гідність.
Незабаром спинився подивитись на роботу і дядько Сі-мон, що йшов на город з лопатою на плечі. Коли ж про прихід Батая довідались на фермах, з’явилися й обидві фермерші. Ставши з обох боків баронеси, вони зачаровано повторювали:
— Дивись, то ж треба бути справжнім штукаром, щоб понамальовувати такі штучки.
Герби на обох дверцятах були закінчені тільки на другий
день, коло одинадцятої години. Зараз же зібралися всі: щоб легше було розглядати, карету викотили надвір.
Робота була бездоганна. Батая похвалили, і він пішов зі своїм коробом за спиною. А барон, його дружина, Жанна і Жюльсн одностайно вирішили, що маляр людина великих здібностей і що при іншому збігу обставин, напевно, став би справжнім художником.
З метою економії Жюльєн провів деякі реформи, які в свою чергу вимагали нових змін.
Старий фурман став садівником, кіньми віконт вирішив правити власноручно і продав виїзних коней, щоб не витрачати грошей на їх годівлю.
Потім, через те, що все ж треба мати когось, хто б доглядав коней, поки пани вийдуть з коляски, він поклав ці обов’язки на одного з хлопчиків-наймитів, пастушка на ім’я Маріус.
Нарешті, щоб забезпечити себе кіньми, він склав з Кульярами та Мартенами спеціальну умову, згідно з якою кожен з цих фермерів повинен був щомісяця, в день, який буде їм для цього призначений, приводити йому одного коня, за це вони звільнялися від обов’язку постачати живність.
І одного разу Кульяри привели велику булану шкапу, а Мартени — маленьку, біленьку та кудлату. І коли ця пара була запряжена разом в карету, Маріус, потопаючи в старій лівреї дядька Сімона, підвів її до ганку замку.
Причепурений, стрункий Жюльєн трохи нагадував колишнього елегантного Жюльєна, але довга його борода все ж надавала йому якогось вульгарного вигляду.
Він оглянув упряж, карету й маленького лакея і вирішив, що все як слід; власне, для нього мали значення лише новонамальовані герби.
Баронеса, спустившись зі своєї кімнати під руку з чоловіком, насилу влізла в карету і всілася, відкинувшись на подушки. За нею з’явилася Жанна. Вона посміялася спочатку з цієї пари коней. Білий, казала вона, доводиться внуком буланому; потім помітила Маріуса. Капелюх з кокардою насунувся хлопцеві на очі і, коли б не затримався на иосі, то зсунувся б іще нижче. Руки його зникли в широчезних рукавах, ноги, наче під спідницею, сховалися під полами лівреї, з-під яких кумедно виглядали величезні черевики. Коли Жанна побачила, як він, щоб подивитись на що-небудь, закидав назад голову, як за кожним кроком піднімав коліна, наче мав переступати струмок, і як, виконуючи накази, метушився, мов сліпий, кидаючись на всі боки, увесь поринувши та зникнувши в неосяжності своєї одежі,— її охопив непереможний, нестримний регіт.