Земля світлячків

Йшли знайомими стежками, через вигорілий ліс, через місток-колоду на Кабанячій річці, через заболочену низовину. І скрадливий тріск супроводжував їх, одного разу навіть почулося за деревами глухувате прикашлювання. Хто крався за ними?

Може, притаєний вивідник печерних? Та скоро Сиз і Чублик забули про ті звуки. Чим далі пробиралися вони за річку, тим сильніше вибубнювало і вигримувало десь там біля скель.

Сиз обережніше, тихіше прокрався густим чагарем. Залягли вони перед широкою галявиною і зовсім близько побачили щось приголомшливе.

З печер виходили полчиська в шкурах-накидках. Попереду грізно ступав сам Магава Перший в чорному шоломі й кольчузі. За ним вели вороного коня… Та ні, коня не вели! То привиділось в темряві. Два списоносці несли над Магавою конячу голову, а маленький дідок-маг ніс чорну мітлу, вимахував нею, як довгим хвостом або гривою. За сокрушителем виходили з печер полки, одні в подобі кулачних бійців, з великими каменюками, шестоперами в руках.

Полчиська розверталися, стали півмісяцем на галявині… Магава в оточенні мага і двох списоносців, які несли над ним конячу голову, грізно оглянув полки і виступив насередину. Загриміли шкури буйволів, натягнуті на тугі обручі. Сокрушитель гір виголосив коротку промову. Він сказав, що два стражники порушили закон печер: заснули на посту й випустили на волю одного, а потім другого бранця-ворога. За це вони будуть покарані на смерть — чорним вогнем. Рах, рах!

Знов загриміли шкури буйволів, на галявину виштурхали двох нещасних. Сиз їх одразу впізнав: це були ті стражники, які стерегли його в печерах, — Квасило й Дригайло. Бідолахи навіть не опиралися, бо перед тим їм добре підсмалили п'яти. Ось два воїни-здоровила каменем забили в землю кілки, прив'язали до ник болотного і печерного. Двоє нещасних стояли приречено, звівши голову. Магава натягнув свій лук.

— Диви, що він робить! Я свисну, — прошепотів Чублик.

Та першою свиснула в повітрі одна, за нею друга стріла. Зблиснув серед ночі чорний вогонь, полум'я глухим гулом пронизало обоє тіл. Ні Сиз, ні Чублик не встигли й отямитися, як замість болотного й печерного на галявині стояли вже два обгорілих чорних стовпи.

— Мій вогонь залишає скам'янілу подобу і виїдає все нутро, — холодно й злорадно вимовив Магава, пронизуючи хижим поглядом своє воїнство. — А тепер ми рушимо на ліс. Я спалю його дотла, спалю мох і землю, випущу камінь з глибин, і завтра тут, на рівному, не будь я сокрушителем, стоятимуть гори з печерами. Та зараз ми рушимо далі, на Довгі озера, чорним вогнем я змету всі корчі стовусів.

Полки розвернулися і важким кроком пройшли галявиною, майже перед самим носом Чублика й Сиза, які лежали в кущах завмерши. Бойовими лавами воїнство рушило вниз до річки; чорна тьма, хмари низько пливли над ними. І от почулося: бух! гу-гу!.. Тріск і скрип гілок… Печерні палили на своєму шляху перші дерева.