Декамерон Самуїла Окса
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Радянський писменник
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Декамерон Самуїла Окса». Краткое содержание книги:
У заключній повісті «Дуже жаль мені тих, которії…» автор запрошує читача разом з ним відвідати Євпаторію, побувати у товаристві людей доброзичливих, багатих на витівку, переконаних оптимістів.
ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ВІНИКА
Одержала редакція листа. Дуже сумного. Пише сільська молодь.
«Дорога редакціє! Порадь, будь ласка, що нам і робити. Клуб у нас хороший, з товстими колонами і блакитною завісою. Є у нас і завклубом, є у нас інший культурний реманент, а от нудьга у клубі стоїть така, що мухи виздихали б, коли б ранньою весною мухи були. Зберемося увечері і не знаємо, що робити. Самодіяльність? Так районний огляд самодіяльності вже був, а до обласного ще далеко. Кому охота репетирувати? Сидимо. Насіння лузаємо. Часом завклубом радіолу пустить. Так і тут не дуже розвеселишся, бо ті пластинки, що у нас є, ми вже напам'ять повивчали. Клуб хороший. Але в клубі брудно і павуки всі кутки позасновували, і на підлозі таке робиться, що обережно ходити треба, бо можна посковзнутися і носа розбити. Та це ще півбіди. А ціла біда це те, що ми нудьгуємо і ніхто нас не розважить, не розвеселить. Нікому до нас діла нема. Сидимо, позіхаємо. Порадь, люба редакціє, що нам далі робити і як нам далі бути.
Молодь села Байраки, тридцять шість підписів».
Мені, значить, доручили на цей лист відповісти і щось розумне порадити. І тут я розгубився. Ну що ти їм порадиш? Як ти їх, сердешних, розвеселиш, коли і клуб у них є, і завклубом є, і різний інший культреманент є, а вони нудьгують. Не написали, правда, чи є серед іншого реманенту звичайнісінький віник. Такий, котрим підмітають.
Коли віника немає, треба поставити питання перед сільрадою і правлінням колгоспу — хай віник випишуть. Можна з області виписати, бо вже як виписувати, то виписувати! Із самого Києва. Можна, правда, віника зробити на місці, у селі. Це простіше. Запросити спеціаліста із обласного центру (але кращезнову ж таки з Києва), і він прочитає у клумбі лекцію, як зробити віник. Триденний семінар скликати, освоїти технологію виготовлення віників.
Оголосити конкурс, кращого віникороба преміювати і відрядити в сусіднє село для обміну досвідом і підвищення кваліфікації.
Коли віник нарешті посяде гідне місце серед і культреманенту, вважайте, що половину справи зроблено, і ви майже на коні. У всякому разі, одна нога вже в стремені. Тепер залишиться тільки скликати нараду і всебічно обсудити кандидатуру відповідального за віник. Обрати цю кандидатуру, призначити двох заступників і одного секретаря. Словом, створити ініціативну комісію, а вона вже сама між собою хай вирішує, кому підмітати.
І от коли з клубу за участю широких кіл громадськості буде виметено сміття, виселено павуків, час поставити питання перед керівниками села про дозвілля молоді.
Знову ж таки скликати триденну нараду, на якій питання мусить стояти руба: клубові потрібні штатні одиниці розважальників. Молодь нудьгує, це вам не жарт, молодь необхідно розважати. Кадри треба відповідні підшукати. Послухайте добрі поради, і ви зрозумієте, що кадри шукати вам довго не доведеться.
Взимку і ранньою весною ясла ще не працюють, і оті жіночки, що влітку за дітьми дивляться, можуть стати в пригоді. Маленьких вони влітку розважають, чому ж не можуть великих взимку розважати?
Першого вечора, може, правда, ще буде трохи нуднувато. Бо я певен, що почнеться з нескладної гри: «Сорока-ворона дітям кашку варила, на порозі студила…» Гра не зовсім масова, і всіх відразу не охопиш. Але терпіння, терпіння і ще раз терпіння! Репертуар у ясельних виховательок багатий, і дайте їм тільки змогу по-справжньому поставити роботу, вони себе покажуть.
Наступного вечора з вами вже розучуватимуть популярну пісеньку-гру «Тосі-тосі, куці в горосі, нема кому вигнати, Ваня в дорозі».
Так поступово, поступово ви будете підніматися на вищі щаблі культурного розважання. Через тиждень-два можна буде вже починати вивчати гру «Гуси-гуси, додому, вовк за горою».
Щоб розважання і кампанія боротьби з нудьгою не були однобічними, можна організувати вечір зустрічі з дідом Явтухом на тему: «Як розважалися наші діди».
Мушу зауважити, що ви почуєте дещо дивне і незвичне. Виявиться, що у дідів, коли вони були молодими, клуб був трохи не такий як зараз. Колони в цьому клубі не стояли, а лежали і називалися просто — «молодик». Власне, весь клуб складався тільки з цих «колон», а завклубом зовсім не було. Не було також ніяких штатних одиниць в питаннях розважання. Діди розважалися як вміли. Але ж розважалися?
Звичайно, ні дід Явтух, ні тіточки-виховательки з дитячих ясел повністю вирішити проблему розважання не зможуть. Це справа серйозна, і тут не до сміху.
Треба виділити штатних розважальників (може, навіть поставити питання перед правлінням, щоб нараховувало їм трудодні), кожному роздати пучечок пір’я.