Казкові пригоди Грайлика

Вони сиділи на сходах біля горища.

А у горищних дверях стояв усміхнений кругловидий дядечко.

— Ну, так що для вас ще зробити?

Першим отямився Грайлик.

— Не треба! — відчайдушно вигукнув він.

— Не треба! Не треба! Не треба! — закричали всі.

І тут на сходах з’явилася двірничка.

— А що тут робиться, йолі-палі? — грізно вигукнула вона і посунула до дядечка. — Ви хто такий? Чого дітей мені лякаєте?! От я зараз міліцію викличу!

Кругловидий дядечко враз перестав усміхатися, позадкував-позадкував і несподівано зник, наче й не було.

А всі дитиндівці сипонули сходами вниз на вулицю, де сяяло сонце, галасливо щебетали пташки і весело стрибали по калюжах сонячні зайчики.

Але ніякий чародій не мав до цього аніякісінького відношення.

Просто надворі перехмарилося, і визирнуло сонце.