Кришталевий край
- Автор: Бузько Дмитро
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Кришталевий край». Краткое содержание книги:
Кришталевий край… Його вже бачив у своїх мріях учений. Але то були тільки мрії. Застосувати винахід на батьківщині, де саме настала страшна економічна криза, виявилося неможливо. Навколо винаходу зав'язуються різні інтриги, виникає гостра боротьба. Крупні капіталісти оголошують вченого психічно хворим і запроторюють його в будинок для божевільних.
Сумний кінець зовсім близько. А все ж вихід знайшовся. Який? Що зробив учений, щоб урятувати своє життя і свій винахід? Як склалася його доля?
Про все це ви довідаєтесь, прочитавши науково-фантастичний роман «Кришталевий край».
Видана вперше в 1935 році, ця книжка одразу завоювала собі широку популярність. Тепер, після тривалої перерви, роман «Кришталевий край» видається вдруге. Незважаючи на те, що книжка написана понад 20 років тому, її й тепер з інтересом прочитають молоді читачі.
Грубер іде через двір заводу. А в голові — думки, думки… Дрібнесенькі частиночки води — її молекули. Вони такі дрібні, що їх не побачити й через найсильніший у світі мікроскоп. Ось вони ніби в спокої. Вони тремтять, вони вібрують, але все ж тримаються вкупі. Пригріє їх сонце, і вже не втримає сила взаємного зв'язку їхнього руху. Перейде кожна частинка в своєму посиленому двигтінні межі свого вічного руху, і люди скажуть: розтанув сніг, розтанув лід…
Різні речовини, коли вони переходять з рідкого стану в твердий, утворюють або кристали, або, як кажуть, аморфну масу. В кристалах частинки речовини посідають точно призначене місце, вони розташовані у певному порядку і не однаково в різних напрямках. В аморфній масі, в масі без кристалів, частинки розташовані рівномірно, лишаючись на тих самих місцях, що й у рідкому стані. Скло — така аморфна маса. У склі частинки розташовані рівномірно, як у рідині. Скло — це немовби тверда рідина.
«І саме через це так важко вивчити внутрішню будову скла, — зітхає Грубер. — Кристали краще вивчено, ніж аморфні маси».
Він іде, щоб крок за кроком простежити варіння скла. Це він часто робить після лабораторної роботи. Спостерігаючи, як готують шихту, як засипають її і як вона плавиться у ванні, він перебирає в голові ті формули, що він вивів у лабораторії. Його думка тоді працює жвавіше, ніби картина виробничих процесів допомагає проникнути в їхню таємницю.
Проминувши сарай з крейдою, піском та содою, Грубер заходить до складальної — приміщення, де готують шихту для скла. Готування шихти — складна й відповідальна робота. Всі матеріали повинні бути чисті й сухі. Від цього залежить якість скла, його прозорість, його колір, його міцність.
Грубер дивиться, як засипають в елеватор пісок.
У цьому піску 99,07 % окису силіцію, тобто кремнезему. Є ще трошки алюмінію, заліза та кальцію, теж в окисах. Для скла потрібен сам кремнезем. Інші домішки не бажані. Але ж ніде не можна знайти зовсім чистого піску, тобто самого кремнезему. Доводиться терпіти домішки. Аби їх не було надто багато… Та не в тім річ, — сам себе перебиває Грубер, — треба тільки занотувати, які хімічні елементи є в піску. Окис силіцію. На окиси алюмінію, заліза та кальцію можна не зважати, їх мало і вони, очевидно, не впливають на основну хімічну будову скла.
Грубер пригадує хімічну природу кремнезему. В ньому два елементи. Один з них — кисень, сильний елемент, тобто такий, що енергійно сполучається з іншими елементами. В природі безупинно утворюються ці сполуки. Це відоме всім горіння. Воно буває помітне — з вогнем, з жаром, — швидке, енергійне горіння. Буває воно й повільне, коли речі, наприклад, іржа їсть. Це теж горіння…
Грубер пригадує всі ці давно йому відомі речі тому, що для дослідження дуже часто стає в пригоді дрібний, давно відомий факт. На нього не зважали, гадали, що це — дрібниця. А він іноді допомагає зробити велике відкриття. Груберову увагу привертає кисень. Із своїх забутих формул він неясно пригадує, що саме цей кисень, кисень у кремнеземі, сполучений з силіцієм, відіграє якусь значну роль у подальших трансформаціях.
Груберові думки супроводить рівний шурхіт піску у великих ситах — барабанах. Пісок просівають, щоб у ньому не було кремінців, які не розтоплюються, коли вариться скло, і потім, потрапивши в скло, розколюють його.
«Мій спосіб виготовлення скла не боїться кремінців — думає Грубер, — бо розтоплення шихти власним теплом, що його виділяють хімічні процеси, певніше за теперішнє, звичайне. Якби ж тільки згадати цей спосіб!»
Настирливий шурхіт піску заважає Груберові думати. Він іде далі, до сушарок. Це теж барабани, як і сита. Вони крутяться, і в них висихають, переміщуючись, пісок, чи крейда, чи сода. Коло сушарок Груберові в ніс б'є гострий дух. Це від соди та крейди виділяється вуглекислий газ. Робітники, що тут працюють, надівають на ніс і рот марльові протигази. Інакше перехоплює дихання.
З сушарок матеріали потрапляють на автоматичну вагу. Відважування — головний момент виготовлення шихти. Між матеріалами повинна бути така пропорція, щоб у готовому склі вона наближалася до формули — 1:1:6, де одиниці — це окиси натрію та кальцію, а шість — кремнезем.
— Добрий день, товаришу, — вітається Грубер з майстром, що стежить за вагою. — Як іде робота? — Він шукає нагоди поговорити, щоб мати практику в українській мові.
Майстер привітно відповідає Груберові.
Поговоривши з майстром, Грубер провадить далі свій огляд. Йому, власне, цей огляд уже не потрібен. Він уже встиг передумати все, про що так часто думав: і про соду, і про крейду, і про пісок. Усі хімічні елементи, що утворюють ці речовини, вже розташувалися в його уяві, готові на різні сполуки, — ті сполуки, що постають у скловарній печі. Якби ж їх угадати!.. Думати про них, старатися відгадати їх Грубер любить коло скловарної печі. Чомусь там найкраще працює думка.