Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання

На думку А.І. Рарога, який досліджував суб’єктивну сторону злочинів даного виду, вони характеризуються сполученням двох різних форм вини: умислу і необережності (сполучення прямого і непрямого умислу, а також недбалості і самовпевненості змішаної вини не утворює). При цьому мова йде про «різне психічне ставлення особи щодо різних юридично значущих об'єктивних ознак, одні з яких є обов’язковою ознакою основного складу злочину, а інші —кваліфікуючим наслідком»[148]. На неоднорідне психічне ставлення особи щодо діяння і наслідків в злочинах даного виду вказують В.Д. Іванов, С.К. Мазуков, Є.В. Шевченко та інші автори.

Звернемо увагу, що в КК РФ 1996 р. питання щодо відповідальності за злочини, які вчинені з двома формами вини, регламентується безпосередньо в законі. В ст. 27 КК РФ зазначається, «якщо в результаті вчинення умисного злочину спричиняються більш тяжкі наслідки, які за законом тягнуть більш суворе покарання і не охоплюються умислом особи, кримінальна відповідальність за такі наслідки настає тільки у випадках, якщо особа передбачала можливість їх настання, але без достатніх до того підстав розраховувала на їх відвернення, або у випадку, якщо особа не передбачала, але повинна була і могла передбачити настання цих наслідків. В цілому такий злочин визнається вчиненим умисно». Приблизно так само вирішується зазначене питання і в КК Туркменістану 1997 року.

Отже, додаткові (похідні) наслідки можуть бути поставлені у провину лише за умови необережного до них ставлення. Щодо діяння і основного (прямого) наслідку повинна бути встановлена умисна форма вини.

На практиці визначення суб'єктивних ознак злочинів з похідними наслідками викликає найбільше помилок. Особливі проблеми виникають при кваліфікації тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) і його відмежуванні від умисного та необережного вбивства.

Зокрема, неправильне встановлення форми вини щодо наслідків злочину призвело до судової помилки за справою Б. і Д., яких було засуджено апеляційним судом Луганської області: Б. — за пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК на 15 років позбавлення волі; Д. — за п. 12 ч. 2 цієї ж статті на 11 років позбавлення волі за те, що вони, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, затіяли сварку з О., під час якої в них на ґрунті особистих неприязних стосунків виник умисел на його вбивство. Б., діючи за попередньою змовою з Д., завдав кілька ударів кулаками в обличчя О. Після нього потерпілому завдав ударів кулаками в цю ж частину тіла Д., від чого О. впав на підлогу. Намагаючись позбавити життя потерпілого, Д. і Б. завдали йому не менше ніж п’ять ударів ногами по тулубу з обох боків, а останній — ще й удару ногою по голові. Потім Д., а після нього й Б., завдали металевим совком не менше ніж п’ять ударів по голові О., а Б. — ще й по тулубу потерпілого. Діючи спільно, Б. і Д. заподіяли О. тілесні ушкодження у виді ран, перелому кісток носа, численних переломів ребер, розриву тканини печінки, від яких той помер на місці події.