Привид у Домі Гукала

Те, що все накрилось мідними ночвами, Андрюха зрозумів. Та миритися з цим не хотілося. Більш ніж солідна винагорода за викрадення і транспортування тої дурнуватої синьої індички ставала дедалі примарнішою. Замовник наголосив — усе має бути чисто й тихо. В Києві все справді так і було, а ось тут, у потязі, де ніхто й не чекав нічого подібного — на тобі! — втрутилися ці молокососи і здійняли бучу. Ще й тупоголовий напарник розкричався на весь потяг, доки всі не позбігалися… Ні, наступного разу «на діло» треба йти лише з перевіреними людьми.

Утім, один крихітний шанс вийти сухим з води в Андрія лишався. Транспортну міліцію в особі цього повільного сержанта, та й начальника поїзда також, Андрюха за серйозних супротивників не вважав. Не кажучи вже про малолітню дурепу, що блимає на нього великими, як фари, очима, і провідницю. А от люди, що збіглися подивитися на опівнічну виставу, можуть стати в нагоді. План такий — треба взяти когось із них у заручники й вимагати, щоби папугу повернули, а всі присутні забралися з вагону геть. А коли це станеться, коли вимоги будуть виконані — зірвати стоп-кран і забиратися звідси. Якщо гроші є, в степу можна зачаїтися. А Юрко може зупинити поїзд, до речі, у нього це вийде, дарма, що тупий. Залишалося обрати кандидатуру заручника і починати діяти.

Довго розмірковувати Андрій не став. По-перше, ситуація не дозволяла, а по-друге, навіщо обдумувати очевидні речі? За його спиною невдоволено кректала якась сухорлява бабця, скаржачись на шум, — її Андрій і вирішив брати. Крутнувшись навколо своєї осі, лівою рукою він ухопив старушенцію за плече й притиснув до себе, а правицею приставив блискавично видобутий з кишені викидний ніж їй до горла.

— Стояти всім! — загорлав «велетень». — Ані руш! Хтось рипнеться, і їй кінець! Усі звідси вимітайтеся, хутко! Я рахую до трьох! Відступайте, задкуючи, щоб я руки бачив! Усі, крім тебе, мала, — кивнув він у бік Діанки. — Ти йди сюди, прихоплю тебе з собою — будеш мені компанією в чистому полі. А ви, там, у купе, давайте сюди птаха! І швиденько, бо я нервовий.

Діанка зблідла і завмерла, не знаючи, що робити — послухатись бандита чи ні. В четвертому купе також стало тихо. Виконуючи наказ, начальник поїзда, сержант Роман і провідниця відступали в бік тамбуру. «Лісовик» застиг біля вікна неподалік Діани, і лише очі його несамовито бігали, просто-таки метушилися, мов скажені кульки з дитячої гри. Він не розумів, що відбувається і як йому поводитися. А «велетень», крикнувши напарнику «До стоп-крану!», знову підморгнув дівчинці й зловісно усміхнувся.

— Ну, чого стала? — прошипів він. — Ходи сюди, до мене! Топ-топ… Я тобі зараз покажу, як старших не слухатися…

В унісон його словам двері четвертого купе рвучко розчахнулися.