Син Сонця — Фаетон
- Автор: Руденко Николай Данилович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-31-2
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Син Сонця — Фаетон». Краткое содержание книги:
Ці та інші важливі питання людського буття розглядає автор на сторінках науково-фантастичного роману, в основі якого — доля загиблої планети Сонячної системи, що містилася між орбітами Марса та Юпітера.
Жерці вже багато випили й голосно сперечалися. На нових гостей ніхто не звернув уваги. Микола почав дослухатися до їхньої суперечки.
Верховний жрець — огрядний, з безволосим лискучим черепом — щось запально доводив кістлявому, аскетичного складу сусідові:
— Пустелі тебе лякають? Даремно!.. Ми їх створимо всюди, де почали виникати непокірні держави. Ми змусимо бунтарів жити в гарячих пісках. Ми не залишимо їм жодного коріння, жодної краплини води. І вони визнають владу Єдиного.
Високий, сухорлявий жрець заперечливо похитав головою.
— Який у цьому сенс?.. Ми діяли б значно розумніше, якби перетворили Землю на велетенську оранжерею. Тут можна вирощувати стільки їстівних плодів, що ми б нагодували навіть біловолосих.
Верховний скептично посміхнувся.
— Ти мислиш десятками обертів, а треба мислити принаймні тисячами. Якщо біловолосих забезпечити стравами, через триста-чотириста обертів їх розплодиться стільки, що в атмосфері Фаетона не вистачить кисню. Не забувай, що ми тепер лише споживаємо кисень. Відтоді, як Фаетон утратив рослинність, кисень не відновлюється. Його стає все менше й менше… Коли населення збільшиться на п'ять-шість мільярдів осіб, фаетонці почнуть задихатися… — Верховний затарабанив пальцями об стіл, слуга в скафандрі приніс нову посудину з вином. — Ні, ні!.. Виходу немає. Коли планета починає старіти, її вже ніщо не врятує…
— Я чув, що на Материку пороків, — сказав аскет, — діють могутні відновлювачі кисню. Вони розкладають океанську кригу. Водень використовується як пальне для електростанцій, а киснем збагачується атмосфера. Кажуть, тепер на Фаетоні значно легше дихати. Ти помітив це, Рагуші?..
Космонавт ще не встиг відповісти, як верховний, метнувши гнівний погляд на сухорлявого, вигукнув:
— Брехня! Там утратили будь-який контроль над розмноженням. Їх незабаром буде цілий мільярд. Вони вже селяться навіть у космосі… Їхні літаючі міста… Хіба це не загроза могутності Єдиного?.. Ні, на Землю ми їх не пустимо. Нехай колонізують Марс і планети Толімака… Земля належить нам і тільки нам!..
Обличчя в сивоголового аскета було порізане глибокими зморшками, очі розумні, добрі.
— Тоді скажи, — спитав він у верховного, — чому Безсмертний заборонив знайомити земних рабів з нашою технікою? Чому він не дозволяє виробляти на Землі залізо? Єдине, що він дозволив передати землянам, — тільки бронзу…
— А срібло і золото? — невдоволено буркнув верховний. — А благородний оріхалк?.. Хіба не ми навчили їх виготовляти цей сплав? Тепер їхня аристократія навіть стіни й підлоги вкриває оріхалком…
— Я кажу про метали, з яких можна виготовляти плуги, сокири, борони… Дуже важко рубати дерева бронзовими сокирами.
— Залізо — це метал могутності Безсмертного. Хто володіє залізом, той володіє світом. Це розуміють навіть засновники бунтарських держав. Одержавши залізну зброю, раби перестануть бути рабами… А фаетонець перестане бути богом.
Рагуші запросив верховного в окрему кімнату. Невідомо, про що вони там розмовляли, але Рагуші вийшов звідти з сяючим обличчям. Наблизившись до Ечуки, непомітно стиснув йому руку й тихо сказав:
— Тобі поталанило… Домовився!
Про що він домовився з верховним, стало відомо лише наступного дня, коли раби під особистим наглядом Рагуші почали завантажувати корабель якимись ящиками.
Підвівши Ечуку до шафи, вмонтованої в стіну ракети, Рагуші відчинив легенькі дверцята. Там стояли сотні надійно запаяних пробірок.
— Робочий матеріал для твоєї лабораторії, Ечуко!..
Рагуші розповів, яким чином йому вдалось одержати це таємне устаткування. Воно давним-давно лежало в підвалах храму — вісімнадцять ящиків, повний комплект лабораторії.
— Верховний довго торгувався, — розповідав Рагуші. — Для нього це звичайнісінький брухт, але він дуже боїться, щоб я десь не проговорився. Я запевнив його, що цей посуд мені потрібен для переплавки. Там є чимало золота. А тебе, Ечуко, я відрекомендував як майстра золотих прикрас. Ми їх, мовляв, удвох переплавимо, і половину золота я поверну верховному.
Як зрадів батько!..
Вражений і розчулений, він вдячно потискував то одну, то другу руку космонавта. Раптом він спохмурнів і занепокоєно звернувся до Рагуші:
— А де візьмеш стільки золота?.. Йому ж справді треба повернути.
— Це вже мій клопіт, — усміхнувся Рагуші. — Повернути треба не тут, а на Фаетоні. Вони майже всі… за винятком отого кістлявого, що сперечався з верховним… потай передають золото на Фаетон. Там його тепер майже не добувають. А возить ці передачі Рагуші… Якось викручусь!..