Парад планет
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #3
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Парад планет». Краткое содержание книги:
А в грибка маслючка серце з розпуки крається. Бо де ще їм знайти таку голову, як у нього? Бо коли там стільки того труда, що тільки зігнутись і підняти!
Махнув із досади рукою, повертається назад до своєї голови, а голова йому гіркими очима сяє й каже посірілими від пороху губами:
— Згадай, Хомо, що казав Гельвецій, французький філософ-матеріаліст вісімнадцятого століття. Він казав, що на землі нема нічого достойнішого, ніж розум!
— А так, — згоджується грибок маслючок. — Бо що розум? Розум — це наче Гриць за волами, Гриць і за дровами, це наче і сюди Микита, і туди Микита.
— Отож, Хомо, не втрачай розуму! Бо така голова тобі ще самому ой як знадобиться.
— Без голови — як без рук, — згодився старший куди пошлють, згинаючись і беручи свою голову знову під пахву.
— Що рука, то не голова! Як ти, Хомо, без голови пошепчеш глухому й поморгаєш сліпому?
— А що голова, то не руки! Як би я без рук та свою голову під пахвою носив?
Так любо-мило гомонів побіля цвинтаря старший куди пошлють зі своєю мудрою головою, бо де ж іще міг на всю Яблунівку знайти дотепнішого співбесідника? Хома сміявся до голови, а голова йому зуби шкірила, а що вже лукаво підморгували одне одному!
Отак гомонячи, сміючись та моргаючи, дістався, нарешті, грибок маслючок на ферму до худоби. Спробував узятися за вила-згрелі, щоб гній вичистити від корівок, а як ти візьмеш ті вила-згрелі, коли голову під пахвою тримаєш? Таки заважає в роботі голова, що б там не казали, таки без голови краще. Бо судіть самі, Хома ту голову й так приспособлював, і сяк, не випускаючи з рук, а однаково згрелі не втримаєш тільки в правій чи тільки в лівій — обома треба міцно братись.
Поморочившись і помарудившись, Хома невірний і лукавий до чого домізкувався? Домізкувався до того, до чого хтось інший на його місці й не домізкувався б, та коли вже тобі дано мізки, то мізкуй. Ось він узяв свою мудру голову й поставив обома руками на в’язи, де вона раніше й була.
— Як улипла! — зрадів грибок маслючок, який завжди тішився з доброї роботи.
Коли вже сонце на полудень стало, а потім і з полудня звернуло, старший куди пошлють зібрався додому пообідати. Аж тут у порозі корівника трапився зоотехнік Невечеря. Як завжди, очі-перепели тріпочуть у чоловіка на липі, наче стріпнуть ось крильми — й майнуть у білий світ. І дивився з такою зухвалою підозрою, наче бачив чоловіка, який, скажімо, ніколи не їсть жонатого борщу.
— Значить, так, Хомо... Десь там удома, коло своєї жінки, щоб ніхто не бачив, і можна... Твоя хата — твоя фортеця. Але до худоби маєш приходити з головою!
— Той ще не уродився, щоб усім угодив.
— А коли кожен захоче так, як ти? Зоставив собі голову вдома, щоб спочивала, а сам у колгосп без голови? Чи в школу без голови! Чи в бухгалтерію! А то в автобусі везе шофер без голови! Чи в магазині торгує продавець без голови!
— А чого ж, кому як заманеться...
— Не положено, ось! У кожному ділі має бути голова, й ти дурного прикладу людям не показуй. І нічого ділитися з усіма своєю головою — самому тобі потрібна. Так наче й очима пива не пив і в дурного не зимувався, не скажеш, що в тебе хоч і золоті руки, зате вражий писок... Значить, Хомо, щоб узавтра приходив до худоби на ферму з головою. Бо де це бачено, щоб чоловік сам у себе голову вкрав — і другому віддав, та ще й не спіймався на гарячому?
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ,
Після першої статті в районній газеті появилася стаття друга, в якій, на прохання численних читачів, пробувалось Докладніше зрозуміти походження такого феномена, як грибок маслючок. Може, й не варто б зупиняти увагу на цій статті, щоб не спускати з ока величних діянь старшого куди пошлють, проте матеріал у районці примітний насамперед своєю псевдонауковістю і, можливо, «квасним» патріотизмом, то бодай коротко перекажемо зміст.
У статті безапеляційно стверджувалось, що такої чародійної сили грибок маслючок напився з молоком матері. Але материнське молоко не заподіяло б такого впливу на грибка маслючка, якби разом із молоком матері він не ввібрав у себе чар української пісні. Пісні, яка завжди лунала з уст матері.