Зобразіть мені рай

Колись, подумав Шахх, він сам теж скаже їм правду. Не цим, ясна річ, — іншим, котрі прийдуть за рік, два, десять. Колись він набереться мужності і скаже… зламається, втративши останні крихти надії, — і скаже.

А доти — покірно виконуватиме те, чого від нього чекають: вкладатиме в ці голови хоча б малу краплину від здобутих людством знань. Намагатиметься зробити з них людей.

Він і сам не знав — у божевільному сподіванні чи ж в ім'я служіння Чорній Козлиці, Матері Лісів.

— Йа! — прошепотів він одними вустами, падаючи на коліна і торкаючись лобом мокрих каменів. — Йа!

Це було вище за нього — рабське поклоніння, що наринуло раптово, зухвало. Це було в ньому.

— Йа, Шуб-Ніґґурат!

У небі прогриміло, блискавка, схожа на щілину, розчахнула світ навпіл.

— Йа! Тобі, Всемогутня і Чорнозінича, Та, що Проймає та Очищає, підносимо свої молитви!..

Краплі барабанили по каменях і спині, по дахах і руїнах, по бані Виховалля і по вівтарях. Шахх усміхався. Коли Матір Лісів прийде по наступний легіон ярих, вона буде задоволена, о, так! Як і решта Давніх Господарів, вона любить покору і любить живу плоть. Вона опікується своїми чадами. Вона велична і всемогутня, нагороджує вірних і карає тих, хто помислив зухвале.

Хтось убогодухий міг би запитати: чому ж тоді Рогата бажає, аби ярі вчилися? А відповідь була очевидною: тому, що розумні люди — смачніші!

Шахх, котрий досі не забув, якою солодкою була плоть його наставника, знав це напевне.