Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Моє сторіччя - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Моє сторіччя

Электронная книга - «Моє сторіччя». Краткое содержание книги:

Це моє сторіччя, моя країна, моя історія — ніби каже різними голосами й інтонаціями «збірний» герой Ґюнтера Ґрасса, який вплів свій голос і власне життя у панорамну розповідь про XX століття його рідної Німеччини. Сто коротких новел, названих за роками цього кривавого сторіччя — від 1900 до 1999-го — і так чи інакше присвячених світовим і приватним подіям цих років-дат, по-новому віддзеркалюють історію великого народу — значних постатей і «маленьких» людей, які творили цю історію, жили в ній, були її заручниками чи жертвами.
Читач однозначно відкриє для себе іншу Німеччину, побачивши й почувши її через призму світосприйняття й самоусвідомлення її громадян, яким випала одна з найскладніших доль у світовій історії минулого сторіччя.
1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41 ... 113
Перейти на страницу:

Своє медичне дослідження про так звану «хворобу землекопів» він так і не зміг надрукувати в жодному фаховому журналі, навіть наша дружня газетка «Тевтонія» відмовилася від публікації, не називаючи причин.

1936

Тих, хто пробуджує в людях марні надії, ніколи не бракувало. У нашому таборі Естервеґен, що здобув певну популярність завдяки «Пісні болотних солдат», у приспіві якої римувалися слова «солдати» і «лопати», уже навесні тридцять шостого ходила чутка, нібито ще до початку Олімпійських ігор буде амністія — і тоді врешті настане кінець жалюгідному існуванню в Емсланді таких, як ми, ворогів народу і торфорізів. Ця чутка живилася благою вірою в те, що навіть Гітлер змушений буде рахуватися з іншими країнами, а тому час залякування і терору минув, до того ж нарізання торфу слід повернути в розпорядження служби зайнятості, щоб усі бажаючі могли й надалі добровільно займатися цим споконвічно німецьким промислом.

Але потім нас, п’ятдесятьох в’язнів, кожен з яких був майстром того чи іншого ремесла, раптом відправили до Заксенгаузена, що неподалік Берліна. Там ми мусили під наглядом есесівців із казарм об’єднання «Тотенкопф» будувати на площі понад тридцять гектарів великий табір, який спершу був розрахований на дві з половиною тисячі в’язнів, так званий табір з перспективою.

Мене взяли у групу відряджених туди торфорізів як кресляра-проектанта. Зазвичай нам суворо заборонялося контактувати із зовнішнім світом, та, завдяки тому що готові частини бараків туди привозила одна берлінська фірма, нам удалося все ж трохи довідатися про метушню, яка охопила столицю перед самим відкриттям Олімпійських ігор: туристи з усього світу заполонили Курфюрстендамм, Фрідріхштрассе, Александерплац і Постдамерплац. Більше жодної інформації до нас не просочилося. Уже аж коли в сторожці щойно зведеного комендантського бараку, що його наразі займало будівельне начальство, встановили радіо, яке з ранку до вечора транслювало репортажі про настрій, що панував під час урочистого відкриття, а потім про перші результати змагань, ми по-справжньому розсмакували всі можливості цієї технічної новинки. Я досить часто мусив ходити до керівництва будови, іноді сам, іноді з іншими, і завдяки цьому ми від самого початку ігор були добре поінформовані про все суттєве. А коли почалися фінальні змагання, то звук накрутили до максимуму — і тоді репортаж про вручення медалей уже могли чути всі й усюди, зокрема й на майданчику для перекличок, а також на розташованій поряд будові. Крім того, ми дізналися, хто сидить на почесній трибуні: там було чимало знаменитостей міжнародного рангу, серед яких і шведський престолонаступник Ґустав Адольф, й італійський кронпринц Умберто, й англійський держсекретар Венсіттарт, а до цього ще цілий полк дипломатів, зокрема швейцарські. Дехто з нас сподівався, що від такого численного міжнародного представництва не сховається великий концтабір, який будують на околиці Берліна.

Але світові було не до нас. Спортивна «Молодь світу» займалася виключно власними справами. Нікого не хвилювала наша доля. Нас не існувало. Тож табірні будні продовжувалися без змін, якщо не рахувати радіо у сторожці. Бо цей землисто-сірий пристрій, вочевидь, військового походження, приносив нам новини зі світу, що знаходився за обгородженою колючим дротом територією.

Перші німецькі перемоги святкували вже першого серпня, це були медалі зі штовхання ядра і метання молота. На той момент я якраз прибув до керівника будівництва для внесення деяких виправлень у документи, зі мною прийшов і Фрітьоф Тушинскі, який був із «зелених» — так називали кримінальних злочинців через відповідний колір нашивок на їхньому одязі. Так от, саме тоді по радіо оголосили про другу золоту медаль — і есесівці за стіною на радощах голосно загорлали. Але коли Тушинскі вирішив, що йому теж можна покричати разом із ними, то наткнувся на більш ніж виразний погляд керівника будівництва, гауптштурмфюрера Ессера, якого всі вважали суворим, однак справедливим. Якби замість Фрітьофа почав голосно кричати я, то отримав би суворіше покарання — як політичний в’язень, у якого нашивка з червоним кутом. А Тушинскі довелося лише зробити п’ятдесят присідань. Я ж, завдяки максимальній дисциплінованості, зумів з удавано незворушним виглядом дочекатися вказівок начальника, хоча в глибині душі теж стрибав від радості через ці та інші німецькі перемоги, — бо й сам ще кілька років тому бігав на середні дистанції в магдебурзькому «Спартаку», а в забігах на три тисячі метрів навіть перемагав.

1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41 ... 113
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)