Моє сторіччя

1936

Тих, хто пробуджує в людях марні надії, ніколи не бракувало. У нашому таборі Естервеґен, що здобув певну популярність завдяки «Пісні болотних солдат», у приспіві якої римувалися слова «солдати» і «лопати», уже навесні тридцять шостого ходила чутка, нібито ще до початку Олімпійських ігор буде амністія — і тоді врешті настане кінець жалюгідному існуванню в Емсланді таких, як ми, ворогів народу і торфорізів. Ця чутка живилася благою вірою в те, що навіть Гітлер змушений буде рахуватися з іншими країнами, а тому час залякування і терору минув, до того ж нарізання торфу слід повернути в розпорядження служби зайнятості, щоб усі бажаючі могли й надалі добровільно займатися цим споконвічно німецьким промислом.

Але потім нас, п’ятдесятьох в’язнів, кожен з яких був майстром того чи іншого ремесла, раптом відправили до Заксенгаузена, що неподалік Берліна. Там ми мусили під наглядом есесівців із казарм об’єднання «Тотенкопф» будувати на площі понад тридцять гектарів великий табір, який спершу був розрахований на дві з половиною тисячі в’язнів, так званий табір з перспективою.

Мене взяли у групу відряджених туди торфорізів як кресляра-проектанта. Зазвичай нам суворо заборонялося контактувати із зовнішнім світом, та, завдяки тому що готові частини бараків туди привозила одна берлінська фірма, нам удалося все ж трохи довідатися про метушню, яка охопила столицю перед самим відкриттям Олімпійських ігор: туристи з усього світу заполонили Курфюрстендамм, Фрідріхштрассе, Александерплац і Постдамерплац. Більше жодної інформації до нас не просочилося. Уже аж коли в сторожці щойно зведеного комендантського бараку, що його наразі займало будівельне начальство, встановили радіо, яке з ранку до вечора транслювало репортажі про настрій, що панував під час урочистого відкриття, а потім про перші результати змагань, ми по-справжньому розсмакували всі можливості цієї технічної новинки. Я досить часто мусив ходити до керівництва будови, іноді сам, іноді з іншими, і завдяки цьому ми від самого початку ігор були добре поінформовані про все суттєве. А коли почалися фінальні змагання, то звук накрутили до максимуму — і тоді репортаж про вручення медалей уже могли чути всі й усюди, зокрема й на майданчику для перекличок, а також на розташованій поряд будові. Крім того, ми дізналися, хто сидить на почесній трибуні: там було чимало знаменитостей міжнародного рангу, серед яких і шведський престолонаступник Ґустав Адольф, й італійський кронпринц Умберто, й англійський держсекретар Венсіттарт, а до цього ще цілий полк дипломатів, зокрема швейцарські. Дехто з нас сподівався, що від такого численного міжнародного представництва не сховається великий концтабір, який будують на околиці Берліна.