Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-91-5
- Переводчик: София Цисарева
- Жанр: История
Электронная книга - «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, передусім тих, хто цікавиться різноманітними питаннями історії.
ISBN 978-617-7192-91-5
© Переклад. С. Цисарева, 2018
© Видавництво Анетти Антоненко, 2018
© Ніка-Центр, 2018
© Серія «VIAE HUMANAE». Ніка-Центр, 2009
Халіфи воліли жити, переважно не контактуючи з пересічними людьми, що насправді було добре. Керівництво було доручене компетентним чиновникам і візирам. Тож придворні інтриги й змагання за владу не впливали на життя простого народу. Так само різноманітні меншини могли вести своє звичне життя. Аль-Мутасім, брат аль-Мамуна, мав войовничу вдачу, проте продовжив підтримувати письменників і дослідників. При його дворі працював, наприклад, аль-Кінді. Його син аль-Васік захоплювався інтелектуальними бесідами. За свідченням багдадського історика аль-Масуда, він любив досліджувати й не мирився зі сліпим наслідуванням традицій.
Хоча розквіт інтелектуальної культури тривав, атмосфера навколо толерантності у Багдаді ставала дедалі напруженішою. Аль-Мутасім активно запроваджував міхну, релігійну інквізицію, особливо у західних частинах імперії. До того ж він сформував гвардію охоронців, що складалася переважно з турецьких вояків. Командувач гвардії отримував майже султанські почесті. Чотиритисячна гвардія військових застосовувала насилля і поводилася по відношенню до жителів Багдада настільки вороже, що аль-Мутасім був вимушений перенести свою резиденцію до Самарри.
Відтоді реальна влада халіфів почала слабшати. Турецькі командувачі входили до складу уряду, який почав впливати також на спадкування корони. Уряд посадив на трон наступників аль-Мутасіма, аль-Васіка та аль-Мутаваккіла.
Коли другий син аль-Мутасіма, аль-Мутаваккіль, у 847 р. вступив на престол, жорстокість нового халіфа відчули відразу. Аль-Мутаваккіль був доволі консервативним мусульманином-сунітом, який розгорнув кампанію проти мусульман-шиїтів у всій імперії. У 851 р. в Кербелі було зруйноване святилище Хусейна, онука Мухаммеда, одночасно зі всіма палацами та будинками навколо нього. Шиїтського імама взяли під довічний домашній арешт. Також аль-Мутаваккіль почав боротьбу з впливом філософів, заборонивши поширення грецької філософії. Він також розпочав переслідування людей інших віросповідань. Синагоги та церкви зносили. Іудеям і християнам належало одягатися згідно з визначеним кодом, аби їх відрізняли від мусульман. Вони повинні були мати на одязі жовту мітку або жовтий тюрбан на голові. Якщо вони їхали верхи, повинні були прив’язувати до сідла дві важкі кулі та використовувати винятково дерев’яні стремена. Християнам та іудеям не дозволяли обіймати визначні посади в уряді. Кожний десятий їхній будинок конфісковували, щоб можна було побудувати якомога більше мечетей. На двері їхніх помешкань вішали дерев’яні зображення диявола, щоб відрізнити їх від інших.
За наказом аль-Мутаваккіля містам дозволялося приймати на службу тільки мусульман. Аль-Мутаваккіль попросив придворного поета аль-Джахіза написати звинувачувальний текст із приводу того, що мусульмани більш охоче наймали на роботу християн, залишаючи безробітними одновірців. Аль-Джахіз трудився в поті чола. Він розкритикував християн за те, що вони грають у поло, носять модний шовковий одяг, називають себе мусульманськими іменами, наприклад, Хаса, Хусейн, Фадлан чи Абі. Аль-Джахіза також дратувало, що зовнішність християн приваблювала молодих мусульман.
Немилосердне ставлення аль-Мутаваккіля до шиїтів і меншин не сприяло його популярності. Після вбивства ним турецького воєначальника, він більше не викликав довіри у турецької охоронної гвардії. Остання вбила аль-Мутаваккіля, імовірно, за наказом його власного сина аль-Мунтасіра, що сам боявся бути вбитим за наказом власного батька. Наступні роки були сповнені суцільним хаосом і жорсткою боротьбою за владу. Хоча Багдад залишався заможним містом до XI ст., атмосфера поступово ставала все більш нетолерантною. Коли рівень плюралізму зменшився, зникла також відкритість до нових звичаїв. Утрачалася здатність творити. Держава слабшала через внутрішні міжусобиці. Гарем Аббасидів також викликав роздратування. У ньому мешкали придворні жінки, і доступ туди мали лише правитель і його найближче оточення. Розкішне життя гарему разом із його політичними інтригами вважали одною з причин занепаду влади халіфів. У 945 р. територія Іраку відійшла до династії Буїдів.
Друга хвиля турецьких завойовників припала на кінець X ст. Турки захопили Багдад і принизили халіфа Аббасида до рівня правителя-маріонетки. Аббасиди залишалися халіфами до 1030-х років, проте грали здебільшого церемоніальну роль. Остаточний удар було нанесено у 1258 р. під час нападу монголів. За приблизними оцінками, сотні тисяч людей загинули. Бібліотеки міста були зруйновані. Подейкують, що води ріки Тигр місяцями залишалися каламутними від чорнил викинутих у ріку книжок. Золота доба Багдада остаточно залишилась позаду.