Вічний календар
- Автор: Махно Василь
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Виадвництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-725-8
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вічний календар». Краткое содержание книги:
Місце, де велися перемовини, вибрали рівнинне, на шляху до Золотого Потоку. На галявинку біля молодої липи вказав сам каймакам-паша Мустафа-ефенді, коли об’їжджав околиці Буджаджа. Позаду лишилися тераси вуличок, на яких важко було б розмістити намети для перемовин, а також для відпочинку й обідів. Виставили три намети: перший, у якому минали години перемовин, другий — для лядських послів — каштелянів Яна Францішка Любовецького, Ґабріеля Сільніцького і підскарбія надвірного Корони Яна Шумовського, котрі їхали до намету каймакам-паші з боку Гайворонця, бо кордонів ще не встановили. За Чорним мостом стояло військо Жовтої Тростини гетьмана Дорошенка. Коли гетьман Дорошенко приїжджав до намету Мустафи-ефенді, і вони про щось годину перемовлялися, то польські посли, яких запросили до намету з наїдками, давилися ними від злості. Але що поробиш, якщо Дорошенко — союзник султана, і навіть титуловано його беєм українського санджаку? Гетьман із почтом від’їжджав за Чорний міст, а тоді запрошували до каймакам-паші лядських перемовників.
Під час перемовин Ходжі Алі-ефенді завжди займав місце ліворуч від каймакам-паші Мустафи-ефенді, бо по праву руку сидів головний тлумач. Мустафа-ефенді зазвичай вбирався в розшитий золотом каптан, на якому орнаменти рослин були значно більшими, аніж в Алі-ефенді. Лядські посли, увійшовши до намету, всідалися, підібгавши ноги, як турки. Опасистий каштелян чернігівський Ґабріель Сільніцький ніяк не міг усістися й копошився, як квочка на гнізді, яке йому виклали з килимів і м’яких подушок. Мустафа-ефенді, спостерігаючи за лядським послом, прикривав своєю долонею легку посмішку, відганяючи її, наче непроханого метелика, що приліпився до вуст.
Ходжа Алі-ефенді приготував чорнило й червоне перо.
Усе відбувалося в місяці джемазієльгіра.
Каймакам-паша, реїс-уль-кютаб Мустафа-ефенді та чавуш-баши Сулейман-ага з головним тлумачем та писарем Ходжею Алі-ефенді сиділи навпроти лядських послів, вислуховуючи їхні умови.
Після першого дня перемовин каймакам-паша поїхав до головної ставки великого візира, аби обговорити з ним умови миру. Зійшлися на тому, що лядський король мусить платити ґарач — 22 000 червоних золотих щорічно. Великий візир дивився мутним поглядом на каймакам-пашу: «Каманіче вже відійшло Країни Османської, ми стоїмо в дорозі до Львова. Разом із кримським ханом і військом Жовтої Тростини маємо сто тисяч, тому лядські посли приймуть наші умови».
Із цим повернувся каймакам-паша до табору перемовників. Наступного дня, незважаючи на небажання лядських послів, прийняли текст бучацького договору. Відтак каймакам-паша зачитав умови договору, за яким татари-липки повертаються до Криму з родинами й дібрами, Камінче і Поділля входять до османської держави, Україна віддається козакам під управою османів, поляки полишають Білу Церкву та всі правобережні залоги, Польща щороку 5 листопада виплачує османам 22 000 червоних золотих. Натомість каймакам-паша підтвердив зобов’язання Порти не руйнувати костелів і не переслідувати за віру, залишити шляхті право на маєтки, частина доходів із яких належатиме султанові, а тим, хто з рухомим маєтком хоче виїхати з Поділля, дається два місяці. І ще король зобов’язується виплатити 75 000 талерів, якщо протягом шести місяців Львів відмовиться платити за те, що османи його не штурмуватимуть.
І, відчуваючи осінню прохолоду Буджаджа, султан скаже Рабії Гульнуш:
«Завтра повертаємося до Стамбула. Усі справи довершать без нас».
6