Дитя песиголовців

У понеділок Марта прийшла до школи трошки раніше, не виспавшись, у поганому настрої. Напередодні, вже годині об одинадцятій вечора, вона готувалася до уроків Штоца й на думку їй спало кілька непоганих ідей, які хотілося обговорити із Чепуруном, — але той на дзвінки та смски не відповідав.

А тепер — прошу ласкаво — сиди у вестибюлі, чекай. Займається він, бачте, з ранку до ночі, з кімнати не виповзає навіть по вихідних. Це ок, це ми розуміємо. Та мобілу навіщо вимикати?!

Чергові дивилися на Марту якось дивно, і дехто з однокласників теж. Ну все, вирішила вона, Гюнтер таки запас учора в кав’яреньці. От блін.

Чутки такого штибу розходилися на раз-два, певно, хтось уже і в «Друзях» написав. Була там закрита група, яку кілька років тому створили Тамара і Дана, щоб обмінюватися інфою по домашці. Але, як воно й буває, про домашку там писали зрідка, переважно ж пліткували, вивішували демотиватори й іншу фігню. Марта тому рідко туди зазирала — а вчора варто було, мабуть. Хоч пошту за два дні перевірити могла б.

У вестибюлі тим часом дзвеніли мечі, свистіли ядра: пані Форніц, фізичка (за фахом) і керівниця гуртка самодіяльності (за покликанням), обурено атакувала пана Вакенродера. На своє щастя, пан Вакенродер був відсутній, тож вислуховувати претензії довелося панові Пансирю.

— Ах, люба моя, — казав він їй з поблажливою посмішкою, — навіщо ж ви всім так переймаєтеся. Ну влаштуєте репетицію іншим разом. Або в одному з класів, господи ти боже ж мій, я впевнений, якийсь із класів точно вільний: зсунете парти, чергові вам допоможуть…

— Ви не розумієте! — Пані Форніц стояла перед старим математиком, наче воїтелька Хільда Сухий Спис перед ордами варварів. І була такою ж непорушною. — Репетиція — по суті, та ж вистава. А у виставі немає малозначущих деталей, важливо все, буквально все. Не можна грати сцену зі стратою пророчиці Спакуни у «якомусь із класів»!

— Авжеж, — кивнув пан Пансир, — авжеж: сцена в цьому випадку була б кращим варіантом. Та ми не можемо відмінити уроки фізкультури, а спортзал, як вам напевно відомо, тимчасово замкнений. Пожежна інспекція, техніка безпеки… та що я вам пояснюю, самі ж знаєте…

— Це не привід ставитися до нашої вистави наче до забавки! Що за подвійні стандарти! Нас — на задвірки, але при цьому в актовій залі проводять фізкультуру, а їдальню здають в оренду якимсь ветеранам!.. А реквізит? Все самотужки, жодної допомоги! Скільки я просила пані Фліпчак виділити нам хоча б меч Зігварда? І що у відповідь? Абсурдні, нікчемні відмовки!

— Я б подивився, — наперед смакуючи, протяг упівголоса Стефан-Миколай. Він приземлився поряд на лавочці, позіхнув. — Тут головне не втрачати голови, якщо запросять на роль Спакуни. А ти чому так рано, Баумгертнер? Нечисте сумління, безсоння, оце от все?

— Іди в дупу, — беззлобно відповіла вона. — Не в курсі, що там із Чепуруном? Чому не відповідає на дзвінки?

— О, ти не знала? Ну, цей епос гідний пензля майстра, не мені паплюжити його банальним переказом. От з’явиться герой власною персоною, хай сповіщає.

Марта поглянула на Стефа уважніше:

— Якийсь ти бадьорий зранку.

— Щоденна зарядка, Баумгертнер, а також водні процедури і здоровий спосіб життя. Раджу, до речі. Корисніше, ніж сидіти в бібліотеках з ранку до ночі.