Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Коли, нарешті, в класі встановився сякий-такий спокій, раптом з свого місця звівся Макар. Він був чимсь схвильований, бо був блідіший, і очі його ширилися, прозорі й безбарвні.
— Послухайте, — сказав Макар. — Послухайте, а де ж ділася Ельфріда Карлівна?
— Мене звуть Ян Казимировий, — надмився дідуган. — А про Ельфріду Карлівну я ніц не вєм. Абер вона єст німкеня.
Макар сів. Він зблід ще дужче. Очі його ширилися, погляд став розсіяний і далекий. Макар був дуже схвильований.
Після уроків Макар вийшов останнім і пішов окремо. Він навіть перечекав у роздягалці, поки повиходили всі. Вийшовши на вулицю, він звернув праворуч і пішов униз широкою Гімназичною вулицею. Додому Макарові було ліворуч.
Пройшовши Гімназичну вулицю, Макар вийшов на Тунельну і дійшов майже до самого її кінця, перед залізничним насипом. Тут, праворуч від проїздного тунелю, відходила вздовж залізничної колії довга і рівна Кишинівська.
Макар спинився на розі. Впрост через вулицю за високим штахетом і рясними кущами жасміну, бузку і маслини стояв приземкуватий одноповерховий домик. Стара липа простягала над ним своє м'яке гілля.
В цьому домі «унтер ден лінден», праворуч під парадного входу, в кімнатці на два вікна мешкала Ельфріда Карлівиа Іслендер.
Макар зиркнув ліворуч і праворуч. Ні там, ні там не було нікого. Тоді він підібрав поли шинелі і швидко перемахнув через залиту грязюкою вулицю. Не спиняючись, він шмигнув у хвіртку, пробіг по густо засипаній жужелицею стежці і вибіг на гайок. Держачок на дротику під мідного дзвоника був якраз врівень з Макаровими очима. Макар вхопив його й сіпнув, може, занадто рвучко. Дзвоник задзвонив якось враз і надто вже перелякано. Так дзвонять на пожежу, на сполох, на гвалт.
. І Серце Макарове також колотилося на сполох, на гвалт, немов на пожежу. Він надто шпарко біг. Він притис ліву половину грудей рукою — серце невгавало. Він притис дужче — серце колотиться, як і раніш. Тоді Макар випростався, звівся навшпиньки і повільно, не поспішаючи, набрав глибоко в груди повітря. Так само, не поспішаючи, лиш ледь-ледь хутчій, він випустив його зразу і набрав знову. Серце негайно ж втихомирилося. Старий, перевірений, прекрасний футболістський прийом. Можна бігати невпинно півгавтайма, потім зробити п'ять-шість таких вдихів — і знову бігати півгавтайма. Макар же був лівий край. Кому ж і вміти бігати та керувати своїм серцем, як не йому?
Враз за дверима, в глибині передпокою щось стукнуло, щось рипнуло і почулися негучні кроки. Серце Макарове знову підплигнуло й заколотилося ще дужче. Що це він робить! Сором! Тікати! Геть звідси, поки піхто не побачив! Поки не розчинилися двері!..
Хвалити бога, то була тільки служниця. Макар ввійшов у передпокій. Двері до Ельфріди Карлівни були праворуч. Служниця нещільно причинила їх, і Макарові було чути, як знайомий, дещо дерев'януватий голос Ельфріди Карлівни здивовано перепитав, як служниця знову щось сказала, а Ельфріда Карлівна перепитала вдруге і ще більш здивовано. Слів не можна було розібрати, але так виразно бриніли тембри й інтонації.
Але вони заговорилися щось надто довго. Притихле серце знову почало то завмирати, то знову нервово колотитися. Щоб заспокоїтися і врівноважити кровогін, Макар знову тихо звівся навшпиньки й глибоко вдихнув повітря. Проте за один раз не помогло. Макар звівся другий раз. Потім викинув руки в боки й присів. Так ще краще. Повний кровообіг. Хвиля крові від серця одливає вниз, у таз. Прекрасний спосіб заспокоїтися. Особливо коли зробити так разів п'ять-шість вряд.
І от, саме як присів Макар втретє, розкинувши руки і відкинувши голову назад, двері з кімнати Ельфріди Карлівни розчинилися широко і на порозі з'явилася вона сама.
Макарові здалося, що він губить притомність. Кров справді відлила від серця, але відлинула, мабуть, геть уся, і Макар відчув, як це прокляте серце зовсім спинилося. Він забув навіть звестися. Так і зостався сидіти накарачки, пустивши поли шинелі по підлозі й розкинувши руки на боки.
— Що з вами… Макар? — скрикнула Ельфріда Карлівна перелякана. — Зінд зі кранке?
Аж тепер кров буйною хвилею вдарила назад, навіть і не в серце, а просто в. голову, і Макар здолав звестися — червоний і готовий вмерти від сорому…
— Взагалі… мені треба було побачити вас, Ельфрідо Карлівно… — насилу видавив він із себе.
— Абер варум зітцен зі ауф дер діле?
— Я дуже втомився і взагалі… присів трохи спочити! — несподівано збрехав Макар, відчуваючи, як грунт тікає з-під його ніг.
Ельфріда Карлівна неймовірно похитала головою й запросила Макара йти до її кімнати. Макар помітив, що очі її були червоні. Безперечно, вона плакала…