Лялька

— Може бути… — охоче погодився пан Ігнац.

— Авжеж! Де Крим, а де Рим; де Індія, а де Заславек!.. — заперечив доктор. — Тим більше, що майже одночасно другий єврей, який торгує вугіллям, бачив Вокульського в Домброві. Навіть більше, він нібито дізнався, що Вокульський купив у одного п’янички шахтаря дві динамітні шашки… Ну, я думаю, що в таку дурницю вже й ви не повірите?..

— Але що б же це означало?..

— Нічого. Мабуть, Шлангбаум оголосив жидкам, що видасть нагороду за відомості про Вокульського, — от тепер кожен і бачить Вокульського мало не в мишачій норі.

А святий карбованець творить ясновидців, — закінчив доктор, глузливо сміючись.

Жецький мусив визнати, що ці чутки не мають ніяких підстав, а пояснення Шумана логічні і правдоподібні.

Проте він ще більше став непокоїтись за Стаха.

Цей неспокій незабаром перетворився просто в тривогу, і ось чого. Першого жовтня один з нотаріусів викликав до себе Жецького й показав йому акт, підписаний Вокульським перед виїздом в Москву.

Це був формальний заповіт, в якому Вокульський розподілив свої гроші, що зосталися в Варшаві, — сімдесят тисяч в банку і сто двадцять тисяч у Шлангбаума.

Для сторонніх людей цей заповіт був свідченням несамовитості Вокульського. Але Жецький вважав його цілком логічним: в ньому було відписано цілих сто сорок тисяч Охоцькому, двадцять п’ять тисяч Жецькому і двадцять тисяч Геленці Ставській. Решту п’ять тисяч він поділив між колишніми службовцями свого магазину та деякими знайомими йому бідними людьми. З цієї суми одержали по п’ятсот карбованців: Венгелек — заславський столяр, Висоцький — варшавський фурман і другий Висоцький, його брат, — стрілочник із Скерневиць.

Зворушливими словами Вокульський просив обдарованих прийняти ці гроші як від померлого, а нотаріуса зобов’язав не оголошувати заповіту до першого жовтня.

Серед людей, які знали Вокульського, зчинився лемент, посипались плітки, інсинуації, особисті образи… А Шуман у розмові з Жецьким так оцінив цю подію:

— Про запис для вас я знаю давно. Охоцькому він подарував майже мільйон злотих, бо знайшов у ньому такого самого божевільного, як і сам… Ну, я розумію і подарунок для доньки красуні пані Ставської, — додав він, усміхаючись. — Інтригує мене тільки одне…

— Що ж. саме? — спитав Жецький, кусаючи вуса.

— Відкіля серед обдарованих узявся отой стрілочник Висоцький?

Шуман записав його ім’я та прізвище і вийшов задуманий.

Дуже занепокоївся Жецький: що сталося з Вокульським?

Навіщо він зробив заповіт і чому звертався до обдарованих, немов перед смертю? Проте незабаром сталися події, що запалили в Жецькому іскру надії і до якоїсь міри пояснили дивну поведінку Вокульського.