Політологія: наука про політику

В межах загальної еволюції політичної думки в філософії теоретично осмислювались міжнародні відносини. Приділялася увага проблемам взаємодії моралі та насильницької зовнішньої політики. Розглядаючи питання про вище благо, про доброчесність єдиних джерел щастя, про суперечність морального боргу і особистої користі, давньоримський філософ і політичний діяч Марк Тулій Ціцерон висуває тезу про «справедливу і благочестиву війну», що могла вестися або для помсти за завдане зло, або для вигнання з країни ворога, який вторгся. Аврелій Августін Гіппонський (334—430 рр.) — єпископ гіппонський (в Північній Африці), християнський богослов, філософ — додав до умов Ціцерона «справедливість намірів» (моральний умисел) ведучого війну. Його міркування про війну і мир звучать цілком сучасно: «Ті, що порушують мир, не ненавидять його... А хочуть лише іншого миру, що відповідав би їх бажанням». В Середньовіччі Фома Аквінський формулює третю умову справедливості війн: війна повинна бути — авторизована компетенція, санкція з боку державної влади. Можливість війни між суверенними державами, в якій обидві сторони впевнені у власній правоті, допускав і Гуго Гроцій, що заклав теоретичну основу для пізнішого поняття нейтралітету. Проблеми співвідношення моралі та насильницької зовнішньої політики знайшли відбиття і в працях філософа і гуманіста Яна Амоса Коменського, Іммануїла Канта та інших.

В ХХ ст. багато політологів, особливо які належать до школи політичного реалізму, широко використовують в працях з теорії міжнародних відносин творчу спадщину філософів і мислителів Античності та Середньовіччя — Фукідіда, Нікколо Макіавеллі, То-маса Гоббса та ін. Засновник прагматичної історіографії Фукідід з Афін розглядає історичні події в органічному зв’язку з рушійними силами та шляхами розвитку, намагається дати аналіз політичних процесів. Оцінюючи події з позицій антропології і психології, Фукідід вважав неминучим їх повторення в майбутньому (наявність початку ідеї історичного кругообігу, циклічність розвитку суспільства) завдяки властивостям людської природи, а не будь-яких міфічних або космічних джерел. Немало цікавих узагальнень дій політичного лідера, в тому числі й у міжнародних справах, залишив Нікколо Макіавеллі. В трактаті «Государ» ним пропонується звід правил успішної політичної поведінки: «Воістину пристрасть до завоювань — справа природна і звичайна, і тих, хто враховує при цьому свої можливості, всі схвалять або ніхто не засудить...». Нікколо Макіавеллі підкреслює, що та війна справедлива, яка необхідна, і та зброя священна, на яку єдина надія. Пізніше знайшли розвиток у міжнародно-політичній теорії та практиці багато ідей Нікколо Макіавеллі, Томаса Гоббса (концепція «війна всіх проти всіх»), що склали філософську, правову і морально-етичну основу пізніших концепцій «балансу сил» та ін.