Засвідчення

— Це не пам’ятник, — сказала Ґрейс. — Це не пам’ятник, бо директорка не вмерла. Я не вірю, що вона вмерла. — Вона вимовила це тихо, але впевнено, змусивши знітитися Вітбі та Сью, от ніби Ґрейс поділилася з ними думкою про те, що її печалило. Але ретельне регулювання Керманичем термостату призвело до того, що всі пітніли та крутилися на одному місці.

— Що це означає? — допитувався Керманич, оминаючи цей момент. Окрім обструкції, яку йому влаштовувала Ґрейс, він бачив і те, як у ній накопичується біль, проте не бажав його експлуатувати.

— Ось чому ми привезли лінгвіста, — благоговійно сказав Вітбі, попри ясність, що присутність Сью здивувала заступницю директора. Але на Сью дедалі більше впливає, коли Південний Округ зіщулюється; скоро, може, узагалі опинимося перед фактом, що будуть відділи, які складатимуться з однієї особи, і ця єдина особа писатиме скарги на утиски, сама себе підвищуватиме та даватиме собі бонуси, святкуючи свої дні народження власноруч спеченими морквяними пирогами марки Південного Округу.

Тут заговорила Сью, невеличка на зріст, струнка жінка з довгими чорними косами:

— Передовсім, ми на дев’яносто дев’ять і дев’ять десятих відсотка упевнені, що цей текст написав доглядач маяка, Сол Еванс.

Легкі заколотницькі інтонації в її приємному голосі були пронизані натяком на оптимізм або навіть упевненість.

— Сол Еванс…

— Він отам, — сказав Вітбі, показуючи на стіну, де були орамковані світлини. — Посередині, на чорно-білому фото. — Один чоловік, перед маяком. Значить, це Сол. Він уже знав це, у глибині несвідомого.

— Бо ви знайшли, що він ще десь надрукував цей текст? — спитав Керманич у Сью. У нього не було часу зробити ще щось — бодай проглянути особову справу Еванса — був надто зайнятий ознайомленням зі штатом Південного Округу і загальним змалюванням ситуації в Нуль-зоні.

— Бо це збігається із синтаксисом і добором слів в аудіозаписах його казань.

— Навіщо він проповідував, бувши доглядачем маяка?

— Насправді він був проповідником на пенсії. Він дуже несподівано покинув служити на півночі — у документах не зафіксовано причину, — поїхав на південь і влаштувався доглядати маяк. Він пропрацював там п’ять років, аж доки наповзла межа.

— Ви гадаєте, це він приніс із собою щось, що породило Нуль-зону? — припустив Керманич, але в такі надра з ним ніхто не занурився.

— Це перевірили, — сказав Вітбі. Уперше в його тоні з’явилася поблажлива нотка, коли він звертався до Керманича.

— І ці слова знайшли у формі топографічної аномалії?

— Так, — мовила Сью. — Відновлено за звітами кількох експедицій, але ми так і не отримали придатного зразка з матеріалу, з якого складено ці слова.