Повітряний замок
- Автор: Джонс Диана Винни
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-42-5
- Переводчик: Андрей Порытко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Повітряний замок». Краткое содержание книги:
Якось йому до рук потрапив справжній скарб — килим-самоліт, який переносить його до красуні-принцеси. Юнак закохується в принцесу, однак його кохану викрадає грізний див, а на самого Абдуллу починають полювання слуги султана.
Карколомні пригоди Абдулли до останньої сторінки тримають у напрузі. А на читачів чекають приємні несподіванки і зустрічі з героями попередньої книги Діани Вінн Джонс «Мандрівний Замок Хаула», зокрема із Софі, чарівником Хаулом і вогняним демоном Кальцифером.
— Сподіваюся, добродію, решту я порахувала правильно. Південне срібло трапляється в нас рідко, і мені довелося запитати чоловіка, скільки коштує ваша монета. Він сказав, сотню наших мідяків, а ви мали заплатити п’ять, так що…
— Благословення на вас, о найкраща з куховарок і пивоварко божественного пива, — поспішно відповів Абдулла й замість довгої задушевної розмови, на яку господиня явно розраховувала, повернув їй одну жменю мідяків. Залишивши її в заціпенінні, він щодуху помчав наздоганяти солдата. Звісно, цей безбородько — страшенний ледар і неймовірний зануда, але це не значить, що він заслуговує на те, щоби через його золото на нього напали в лісі й убили.
Розділ десятий,
Абдулла виявив, що йти швидко йому не вдається. У холодному інгарійському кліматі він з незвички дуже мерз, до того ж, від сидіння зовсім без руху його тіло жахливо закоцюбло, а після вчорашньої цілоденної ходні йому стугоніли ноги. Потайна кишенька в лівій туфлі натерла йому на п’ятці болючий пухир. Абдулла не встиг пройти і ста ярдів, як по-справжньому закульгав. Одначе він так непокоївся про солдата, що заповзято крокував уперед — як тільки міг швидко. Він прошкутильгав повз кілька хатинок під трав’янистими дахами й вийшов за межі села. Тепер дерев коло дороги поменшало. Там він і побачив солдата: той, не кваплячись, брів далеко попереду, прямуючи туди, де дорога піднімалася на пагорб, вкритий гущавиною розкішних дерев — очевидно, цілком звичайних для цих країв. Саме там четверо молодиків збиралися влаштували свою засідку. Абдулла постарався шкутильгати швидше.
Із пляшки, яка теліпалася в нього на поясі, висунувся роздратований синій димок.
— Ти конче мусиш так мною трясти? — запитав він.
— Так, — відсапнув Абдулла. — Чоловік, про якого ти сказав, що він може допомогти мені, тим часом сам потребує моєї допомоги.
— Гм! — відповів джин. — Тепер я розумію. Ти нізащо не позбудешся романтичного ставлення до життя. Твоїм наступним бажанням виявиться сліпучо-осяйний обладунок.
Солдат брів дуже повільно. Абдулла скоротив відстань між ними й увійшов у лісочок майже відразу за солдатом. Однак дорога раптом запетляла поміж деревами, щоби легше було підніматися по схилу, тож Абдулла згубив солдата з очей, поки не дошкандибав до останнього повороту і побачив його за якихось кілька ярдів. І саме цієї миті негідники вирішили напасти.
Двоє вистрибнули з одного боку дороги — просто з-за солдатової спини. Ті двоє, котрі вистрибнули з другого боку, опинилися просто перед ним. На якусь мить чи дві зав’язалась запекла бійка, посипалися нищівні удари. Абдулла поспішив на допомогу, однак поспішав він не кваплячись, оскільки ще ніколи в житті нікого не вдарив.
Поки він наближався, сталося декілька дивних речей водночас. Двоє з нападників, які заходили зі спини, розлетілися в протилежні боки від дороги, де один врізався головою в дерево і вже більше нікого не турбував, а другий розпластався на землі, розкинувши руки і ноги. Один із тих двох, які вистрибнули перед солдатом, майже відразу ж заробив досить пікантне каліцтво й зігнувся у три погибелі, щоби помізкувати над цим. Другий, на превеликий подив Абдулли, злетів у повітря і ненадовго повиснув на гілляці, наче ганчірка. З грюкотом звідти звалившись, він розлігся до сну просто на дорозі.
Зненацька зігнутий навпіл нападник розігнувся — і пішов на солдата з довгим вузьким ножем. Солдат схопив його за зап’ястя озброєної руки. Якусь мить вони
з глухим гарчанням вовтузилися, причому Абдулла твердо вірив, що поєдинок невдовзі закінчиться на користь солдата. Він саме подумав, що його переживання за цього пройдисвіта-солдата були абсолютно марними, як раптом нападник, що досі лежав розпластаний на землі, різко зібрався й кинувся на солдата ззаду з іще одним довгим вузьким ножем.
Абдулла поспішно зробив найпотрібнішу в цю мить річ. Він ступив крок уперед і вперіщив парубка по голові пляшкою з джином.
— Ой! — заволав джин.
А грабіжник повалився на землю, як зрубаний дуб.
Почувши грюкіт, солдат обернувся, на мить відволікшись від свого заняття, яке, вочевидь, полягало у в’язанні вигадливих вузлів з іншого грабіжника. Абдулла квапливо відступив. Йому не сподобалася ні швидкість, з якою солдат обернувся, ні те, як той тримав долоні: щільно стуливши пальці, так що вийшли два тупі, проте смертоносні знаряддя.