Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії
- Автор: Шей Тони
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-255-0
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Ценные бумаги и инвестиции
Электронная книга - «Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії». Краткое содержание книги:
«Доставка щастя» — розповідь про великі гроші, велику дружбу і щире людинолюбство; коли за сім’ю є не лише кревні родичі, а й працівники, клієнти і навіть конкуренти. Це історія про хист людини щомиті наповнювати своє життя сенсом, надавати йому елементів інтриги задля особистого щастя і щастя людей, які тебе оточують; викладатися на повну — хай то буде вчасна доставка замовлення клієнтові чи підкорення Кіліманджаро.
Тоні Шею вдалося створити величезне товариство однодумців, справжніх друзів і фанатів своєї справи, людей, які, «доставляючи щастя» іншим, роблять щасливими і себе.
Полегшено зітхнувши, виткнувся у відчинене вікно і побачив, як пожежники надворі сідають по своїх машинах. Їх проблискові маячки досі блимали. Аж раптом почув жіночий голос:
— Хіба не диво? Все це зробив ти.
Я обернувся, щоб побачити, хто це — то була дівчина, якої я не знав. Світлокоса, синьоока, вона так само визирала у вікно, прикипівши очима до миготливих маячків на пожежних машинах під нами.
— Так, ті хлопці — просто молодці. Я вже боявся, що вони з’їдять мене живцем, тим більше, що сьогодні Новий рік, — зізнався я.
— Та ні, я про інше. Я про все оце, — і дівчина кивнула в бік моїх гостей, які досі святкували. — Ти міг зробити все, що захотів би, але вирішив влаштувати подію, яку люди пам’ятатимуть усе життя.
— Ага, не думаю, що решта мешканців цього будинку будуть у захваті від мене, коли дізнаються, чому це вони мали бігти з дому серед ночі, — мовив я. — Тому хто-хто, а вони точно пам’ятатимуть цю ніч усе життя.
Дівчина засміялася.
— Ой, та не гризися ти так. Звичайне непорозуміння. Скажеш, проблема-2000[47], збій у програмі абощо. Я вже бачу газетні заголовки: «Дим-машини виходять з-під контролю людей!».
Я всміхнувся.
— Скажи, ти віриш, що за кілька днів усе це перетвориться на офіс? Дівчина подивилася мені просто у вічі. Я ще чув звуки музики десь на задньому плані, проте решти світу для мене вже не існувало. Я й гадки не мав, хто ця дівчина, та доля звела нас, і я пам’ятатиму ту мить довіку.
— Уявляй собі власний всесвіт, твори його, вір у нього — і він виникне довкола тебе, — стиха мовила дівчина. — От саме так, як це сталося сьогодні.
Вона прилинула до мене й прошепотіла просто мені у вухо:
— З Новим роком!
І відразу пішла, не промовивши більше й слова.
Інкубатор
У голові весь час крутилися її слова: «Уявляй собі власний всесвіт, твори його, вір у нього».
Хоч спілкування з купою нових друзів і грало надзвичайно сильну роль у збільшенні мого рівня щастя, я відчував і певну порожнечу: дуже хотілося щось творити, але що? Просто сидіти та інвестувати було нудно. Хотілося щось будувати, і створення Ventures Frogs Incubator стало важливою віхою у розбудові мого всесвіту.
Крім договору на оренду офісних площ під наш майбутній інкубатор, ми з Альфредом уклали угоду про оренду (в тій же будівлі) приміщення під ресторан, який назвали Venture Frogs («Ризикові жаби»).
Мої батьки вже встигли повернутися з Гонконга і, зголосившись керувати нашим рестораном, робили це кілька наступних років. Тамтешні страви було названо на честь різних доткомівських компаній. Скажімо, однією з найулюбленіших страв став «Смажений рис Akamai[48]».
Під одним дахом у нас були ресторан, тренажерний зал, кінокомп-лекс, офісні приміщення інкубатора і квартири. Для обслуговування офісу ми найняли кількох працівників. Ми творили свій всесвіт.
Після того, як персонал Zappos переїхав до нашого дому (спочатку в пристосований пентхаус, а згодом — в інкубаторські офіси), я почав присвячувати компанії дедалі більше часу.
Рейви, що я їх відвідував, повільно, проте неухильно сповзали в комерцію, а самі вечірки залишали стійке враження, що прагнення нести у маси культуру PLUR помалу витісняється бажанням просто заробити грошенят. Вечірки починали привертати зовсім іншу публіку, і поведінка її теж була інша. І я зрозумів, що моє знайомство з рейвом припало на час, коли цей рух почав занепадати.
Залишившись без «Клубу BIO» — пентхауса для вечірок і штаб-квартири за сумісництвом, — створений нами клан почав помалу розпадатися. Спершу нас об’єднувала спільна мета: сформувати спільноту. І на зорі її існування нас це заводило, адже щодня ми бачили, як розростається і зміцнюється наше плем’я.
Проте наша спільна мета не йшла далі за прагнення потусуватися чи зависнути десь на вечірці. Ми спілкувалися й далі, але вже без мети, до якої могли би прямувати, і без загального місця тусовки — як «Центральна кав’ярня» у «Друзях» — різні члени нашого клану почали зосереджуватися на інших речах, що відбувалися в їхньому житті. Дехто з нас спробував зрозуміти: що зможе захопити нас по-справжньому, чи є щось краще за вечірки, що могло б зацікавити багатьох? Одним із тих людей був я.
Я завжди був фанатом вечірок і залюбки планував їх, бо я по-справжньому люблю конструювати враження та спогади. Мені подобалося бачити реакцію людей, чути їхнє захоплене «Вау!», коли вони опинялися на вечірці, не схожій ні на що з того, що їм доводилося бачити досі. І задоволені люди підходили до мене наприкінці чи на другий день після вечірки й казали, як класно вони розважилися.
47
Проблема-2000 (або проблема 2000 року) полягала у тому, що в багатьох програмах XX століття для зберігання номеру року були зарезервовані лише дві його останні цифри, що викликало хибне тлумачення дат XXI століття в разі появи у цьому полі нулів, а в деяких випадках призводило до збоїв.
48
Akamai Technologies, Inc. — американська компанія, що спеціалізується на наданні послуг хмарних сервісів. «Хмарою» метафорично називають інтернет, що приховує всі технічні параметри.