Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Тобто, за архівними матеріалами князівського роду Острозьких, вони походили від Данила Галицького та його батька — першого Великого князя Великого Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславовича, який володів князівством у 1199–1205 роках. Українські історики (деякі) не знаходять цьому факту підтвердження. Хоча, звичайно, рід Острозьких знав набагато краще за оцих так званих істориків, від якого кореня походив.
Польська і Російська імперії написали для українського народу своє потрактування української історії, де позбавили нас державності та роду-племені, розірвали рід правлячої князівської української (руської) династії Галицьких-Острозьких та замість князя Дмитра — сина Юрія Львовича, а той був онуком Данила Галицького, підкинули вигаданого боярина Дмитра Дедька. Таким чином українців позбавили законного правителя, а отже, можливості мати державу. У середньовічні часи народи без визнаних, тобто узаконених Римом правителів, існувати в Європі не могли. Це аксіома!
Якщо зрозуміла позиція імперських істориків та хроністів, то зовсім не зрозуміла позиція сучасних наших істориків: чиї інтереси вони захищають сьогодні, підтримуючи давню імперську вигадку? Хоча ті ж самі українські історики, годуючись із державної української скарбниці, також визнали, що існує тільки один документ за підписом так званого Дмитра Дедька, який в іншому документі згадується такими словами «… тобто Дмитром Дядьком нашим». І саме ці слова, за твердженням деяких сучасних істориків, дають привід говорити про «боярина Дмитра Дедька» як тодішнього правителя Львова та львівське боярське правління 1323–1349 років.
Отака фанатична віра московським історичним вигадкам!
Тому автор зобов’язаний навести відомі йому історичні матеріали, спростовуючи оцю польсько-московську брехню.
Подаємо перелік Великих князів Великого Галицько-Волинського князівства, відомих сьогодні українській історії, від часів першого Великого князя за «Большой Советской Энциклопедией», 3-е издание, том 6, с. 65–66:
1. Роман Мстиславович — (1199–1205),
2. Данило Романович — (1238–1264),
3. Шварно Данилович — (1264–1269),
4. Лев Данилович — (1269–1301),
5. Юрій Львович — (1301–1308),
6. Андрій Юрійович — (1308–1323),
7. Болеслав (Юрій) Тройденович — (1325–1340),
8. Любарт Гедимінович — (1340–1384).
Як бачимо, із 1199 року, від часів князя Романа Мстиславовича до часів Андрія та Лева Юрійовичів — старших синів онука Данила Галицького — Юрія, проблем із успадкуванням престолу Великого Галицько-Волинського князівства не існувало. Хоча оті двоє останніх, московського потрактування спадкової лінії, й викликають повне заперечення, та не будемо відхилятися від нашої теми.
Здивування у списку викликає й третє ім’я — Шварно.
Розглянемо деякі сторони життя онука Данила Галицького — князя Юрія. У Літописі Руському наведено рік народження князя. Ось запис у ньому: «А після цього пішов Войшелк (син литовського князя Миндовга. — В.Б.) до Галича, до Данила-князя і Василька, маючи намір прийняти монаший чин. Тоді ж Войшелк охрестив Юрія Львовича» [18, с. 424].
Це відбулося, згідно із Літописом Руським, 1262 року. В давні часи дитину хрестили зразу по народженні.
Отже, князь Юрій Львович — онук Данила Галицького, народився 1262 року.
В історичній науці при дослідженнях забороняється у висновках робити винятки із існуючих на ті часи правил і законів. До чого постійно вдавалася та вдається російська так звана історіографія.
З історичних документів відомо, що у князя Юрія Львовича була не одна дружина (жона), а дві.
За книгою шановних Ігоря та Любові Качарів «Львів крізь віки», у князя Юрія І теж було дві жони: Євфемія і (незнана), тобто — невідома. Московська вказівка, що ота (незнана) жона була тверською княжною та першою дружиною Юрія Львовича — є звичайним «доважком брехні», вкинутим московськими владоможцями для позбавлення неперервності роду князів Галицьких.
Ось звичайна людська логіка.
Із нащадків (дітей) князя Юрія історична наука знає таких четверо від однієї і тієї ж дружини.
а) Перший син Юрія Львовича — Михайло — помер 1284 року, що засвідчив Літопис Руський. «У рік 6792 (1284). Тої ж зими у Юрія-князя у Львовича помер син, на ім’я Михайло, який був малим…» [18, с. 436].
Юрію Львовичу якраз тоді було 22 роки. Якщо згаданий син помер у віці 2–3 роки, то при народженні дитини йому було 19–20 літ, а дружині — 17–18. Вік є оптимальним для появи дітей. З чого можна припустити, що четверо дітей народила князю Юрію Львовичу перша дружина, якою була Євфемія.