Кінець роману

Подзвонив Д. Я сказала, що вже виходжу з дому. Вирушаю з Генрі в подорож. Справи цивільної оборони на півдні Англії. Наради з керівниками цієї служби та з головними інженерами районів. Проблеми бомбардування. Проблеми глибоких бомбосховищ. Проблема симуляції життя. Ніч за ніччю Генрі і я спимо пліч-о-пліч, як намогильні фігури. У новому, укріпленому бомбосховищі, що в Біґвеллі-на-Сі, начальник протиповітряної оборони поцілував мене. Генрі з мером та інженером ішов попереду до наступного приміщення, а я затримала цього начальника й, торкнувшись його плеча, поставила дурнувате запитання: чому тут немає подвійних спальних нар для подружжів? Свідомо під’юджувала його на поцілунок. Начальник обхопив мене, притиснув до нар так, що аж спина заболіла, і поцілував мене. А по тому виглядав таким оторопілим, що я засміялася й цмокнула його. Нічого з того не вийшло. Невже ніколи й ні з ким не вийде? Повертаючись із Генрі, мер казав йому: «У разі гострої потреби ми зможемо помістити тут двісті осіб». За кілька годин, коли Генрі був на якійсь офіційній вечері, я зателефонувала на міжміську станцію, попросила набрати номер Моріса, а тоді лягла в постіль і чекала відповіді. «Я шість тижнів дотримувалась обітниці, — мовила я Богу. — Хоч не могла й не можу в Тебе повірити, однак держала слово. Якщо не оживу з мертвих, то стану шльондрою, звичайнісінькою шльондрою. Навмисно себе нищитиму. Що день, то дужче зношуватимусь від ужитку. Вважаєш таке кращим, ніж порушення обітниці? Що ж, буду тоді, як та хвойда в барі, що безперестанку регочеться, маючи при собі аж трьох мужчин нараз і зовсім не ніжно торкаючись їх. Я вже розпадаюся на шмаття».