Червоний горобець [Red Sparrow]

Малий їв, ніби з голодного краю. Розповідав про свою сім’ю. Ґейбл зачув про РПК, тож винайняв таксі на тиждень. Чуйка його не підвела. Малий виявився членом місцевого осередку, хоч і не погоджувався з усією тією терористською маячнею. Трохи поваги, п’ять сотень євро на місяць — і маєш готове вербування. А все через те, що Ґейбл тримав очі розплющеними в тому клятому таксі. Слід завжди про це пам’ятати.

Малий почав з непотрібного лайна, та Ґейбл наставив його на правильний шлях — не дарма ж це, курва, зветься обробкою агента — і вони зосередились на лідерах осередку — як вони отримували накази, якими маршрутами подорожували кур’єри. Непогано, та Ґейбл продовжував тиснути на малого, і вони почали отримувати місця розташувань складів РПК, де зберігався «Семтекс», чи що вони там використовували, «Нітроліт» з Польщі. Після цього він почав передавати імена тих, хто робив бомби.

Усе складалося добре, ми мусили тримати турецьку національну поліцію на короткому повідку, адже їм хотілося покінчити з терористами, «схопити мертвими», як самі вони казали.

Голова резидентури в Анкарі був задоволений, як і керівництво в штаб-квартирі. А потім Ґейбл знахабнів, утратив конт­роль. Урок для Нейта: ніколи не втрачай контролю.

Молодий курд жив у Тепебаші, недалеко від району Пера, у старому європейському кварталі. Зазвичай Ґейбл зустрічав малого в його таксі, їздив з ним містом, ніколи не зупиняючись, і завжди ночами, на льоту. Він порушив правила й відвідав дім малого, щоб познайомитись з його сім’єю. У нього вдома. Малий сам його запросив і відмову сприйняв би за образу, довелось враховувати культурні особливості, трясця. Крім того, Ґейблу хотілося побачити, де жив його агент. Слухай, ти завжди знаєш, де живуть твої агенти, та ніколи не знаєш, чи якоїсь ночі тобі не доведеться викопувати їх у лісі.

Вулиця була крута, обрамлена облущеними дерев’яними будиночками: зів’яла краса, вузенькі сходи біля порогів, подвійні двері, ліхтарі з гравійованого скла — усе розбилось і просіло. Старий європейський квартал тепер був завалений сміттям і смердів стічними водами. У Стамбулі звикаєш до запаху каналізації, він навіть починає подобатись. У будь-якому разі, на вулиці темніло, і в будинках починали запалювати світло. Вечірній заклик до молитви щойно закінчився.

Ґейбл спустився з пагорба, дещо хвилюючись. Попереду була незручна година, повна сором’язливості, опущених очей і безкінечних склянок чаю. До біса, це частина роботи. Наближаючись до будинку, він почув крики. Двері його агента були відчинені. Щось розбилося. Трясця, недобре, скоро почнуть збиратися сусіди. Ґейблові подумалось, що приблизно за дві хвилини вулиця перетвориться на справжній цирк. Він почав відходити від будинку. Було вже досить темно, ніхто б його не помітив.