Конрад, або дитина з бляшанки

Далі вони розважалися тим, що дерли газети, намащували кремом підлогу під столом і домішували шпинату в малиновий пудинг. А на закінчення свого навчання Конрадові довелося обрізати всі китиці з чорного шовкового обруса. Спершу його ніби хто за руки тримав, за кожною китицею він стогнав і зітхав. Та коли він обрізав один край, то вже тільки тихенько постогнував, після другого взагалі перестав стогнати, з третім упорався дуже легко, а четвертий обрізував уже заіграшки. Коли додолу впала остання китиця, Конрад захихотів. За це Кіті поцілувала його по тричі в кожну щоку. А чорні китиці звеліла повикидати у вікно.

— Чорний сніг іде! — захихотів Конрад.

О сьомій вечора Кіті змогла повідомити пані Бартолотті крізь витяжний отвір, що Конрад робить грандіозні успіхи.

— Він фантастично змінився! — похвалила його Кіті.

— Може, все скінчиться добре, — мовила пані Бартолотті.

Відколи в неї побували троє чоловіків у блакитному, вона занепала духом. Та й Кіті не була така впевнена й весела, як удавала. Вона мала пильне око і коли ввечері поверталася з аптеки, то побачила біля під’їзду чоловіка в блакитному. Він читав газету. Але хто ввечері, в сутінку, стоїть біля під’їзду й читає газету? Кіті це здалося дуже підозрілим. А потім, за вечерею, пані Рузіка розповіла:

— Уявіть собі, сьогодні до мене приходила інспекторка шкільної управи. Питала про Конрада.

Кіті з ляку впустила з виделки картоплю, і пан Рузіка гримнув на неї:

— Їж як слід, доню!

А пані Рузіка повела далі:

— Інспекторка хотіла взнати адресу Конрадового батька.

— Але ж він живе хтозна-де! — вигукнула Кіті.

І тоді пані Рузіка заявила, що дала інспекторці адресу пана Егона.

— Чи аптекар йому рідний батько, чи не рідний, — сказала вона, — а зі мною він завжди говорив про Конрада як про сина!

Тепер уже Кіті впустила виделку з рук. І пан Рузіка знов гримнув на неї:

— Кажу ж тобі, їж як слід!

Кіті підняла виделку з підлоги й запитала:

— А в що та інспекторка була вбрана?

І зовсім не здивувалася, коли мати відповіла:

— Та я добре не приглядалася, в щось блакитне із сріблястими ґудзиками.

Спершу Кіті хотіла заграти на губній гармонії і все розповісти пані Бартолотті. А тоді подумала: «Вона й так журиться і однаково нічого не вдіє. Вдіяти можемо тільки ми з Конрадом».

Вона вирішила завтра не йти до школи, а з самого ранку побігти до Конрада, рятувати те, що ще можна було врятувати. (Кіті не любила прогулювати уроки. Не такої була вдачі. Але вона сказала собі: «Надзвичайні обставини вимагають надзвичайних заходів!»)