Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-94-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.». Краткое содержание книги:
Видання серії «MILITARIA UCRAINICA» здійснюється в рамках просвітницьких проектів Центру соціогуманітарних досліджень ім. В’ячеслава Липинського.
У 1958 р. у Канаді вийшло друком ювілейне видання «Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії)». У ньому було вміщено спогади-дослідження ветерана Летунського відділу сотника Івана Фостаківського, який під час вибуху авіаційної бомби 5 лютого 1919 р. був важко поранений і повернувся до справ лише наприкінці травня. Отож, багатьох подій на власні очі він не бачив. Праця І. Фостаківського створена на основі мемуарів Р. Земика, П. Франка, І. Лемківського, а також власних спогадів. Саме Фостаківський уперше пише про те, що галицька авіація мала повітряні перемоги над поляками: «Загально в місяці квітні зазначилася жвавіша діяльність польського летунства на цілому фронті, очевидним отже було, що воно дістало більшу підмогу в нових машинах і пілотах. В цей час була вже на українськім фронті зорганізована в Америці „Ескадра льотніча ім. Тадеуша Косцюшкі", з якої два американські летуни згинули в боях з українськими летунами. Похоронено їх на цвинтарі „обороньцуф Львова". Загалом мисливці галицького летунства закарбували на своїх апаратах 16 збитих польських літаків в повітряних боях, з чого 9 побід було в рахунку сот. Євського а решта пол. Губера, сот. Алєлюхіна, чет. Сєрікова і пор. Рудольфера» 112.
Щоправда, автор не зазначає, де та за яких обставин відбулися ці повітряні бої, і подає лише два епізоди.
Один з них, за словами І. Фостаківського, стався вже тоді, коли 1-й Галицький авіаційний загін перебував у складі Червоної армії: «Дня 24-го квітня налетіли на станцію Бердичів три польські літаки й скинули бомби. Великої шкоди вони не вчинили, проте сот. Євський вистартував своїм „Ньюпором" й одного з них зістрілів, за що ще того самого вечора одержав подяку й похвалу команданта 44-ї дивізії, полк. Дубового» 113.
Однак на заперечення цьому можна навести вагомі аргументи:
1. У списках 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА ВІДСУТНЄ прізвище «Євський»;
2. Випадок, який описується І. Фостаківським, не посвідчується жодним з радянських джерел, включаючи матеріали архівного фонду 44-ї стрілецької дивізії, який зберігається у Російському державному військово-історичному архіві.
Також не знаходить підтвердження інформація І. Фостаківського про двох збитих українцями американських льотчиків з ескадрильї ім. Тадеуша Костюшка. По-перше, цей підрозділ прибув до Львова лише 17 листопада 1919 р., коли поляки вже не провадили боїв з Галицькою армією. На Личаківському «Цвинтарі орлят» у Львові було дійсно поховано трьох льотчиків з цієї ескадрильї, але загинули вони за інших обставин:
1) лейтенант Едмунд Гравес (американець) — загинув 22.11.1919 в авіаційній аварії під час виконання тренувального польоту у небі Львова;
2) капітан Артур Келлі (американець) — загинув 15.07.1920, коли в якості льотчика-дозорця виконував польот з пілотом 21-ї бомбардувальної ескадрильї в районі містечка Голоби;
3) капітан Маккалум (англієць) — загинув в авіаційній катастрофі 31.08.1920114.
Крім того, цифру у 9 збитих Євським літаків І. Фостаківський взяв зі статті І. Лемківського. А Борис Губер, як зазначалося вище, фізично не міг збити жодного польського апарата, оскільки загинув майже за три місяці до першого зіткнення українських і польських льотчиків у повітрі над Львовом.
Так само: Алєлюхін, Сєріков або Рудорфер теоретично цілком могли збити польські літаки, проте на практиці цей факт видається більш ніж сумнівним. По-перше, треба взяти до уваги, що єдиний відомий повітряний бій з поляками відбувся лише 29 квітня, а вже 16 червня 1919 р. Галицька армія та її Летунський відділ були змушені відступити на територію Східної України, після чого українська авіація припинила протистояння з поляками. Льотчики Алєлюхін та Сєріков, про яких згадує І. Фостаківський, служили у 2-й летунській сотні. Щоденник бойових вильотів літаків цієї сотні з 21 квітня до 31 травня 1919 р. подано вище. Як бачимо, за цей час Федір Алєлюхін вилітав на бойове завдання один раз (8 травня), Микола Сєріков — п’ять разів, з яких останній був також 8 травня. Обидва льотчики літали на «Ньюпорах» 23, які використовувалися щонайменше з 1917 р., і вже давно були технічно застарілими. Цілком вірогідно, що пілоти припинили вильоти через вихід з ладу якихось запчастин їхніх літальних апаратів. Франц Рудорфер був пілотом 1-ї летунської сотні й також літав на «Ньюпорі». Які польоти здійснено ним протягом травня 1919 р., ми не знаємо, але достовірно відомо, що 25 травня 1919 р. на своєму літаку Рудорфер перелетів до Чехословаччини.