Мої і чужі таємниці [Збірка: «Важке життя і небезпечні пригоди Павла Валеріановича Хвалимона»; «Мої і чужі таємниці»; «Піраміда»]

— І що йому відповіли? — схвильовано запитав я.

— Йому, як і вам, відмовили…

Я повернувся додому, сів за стіл, на секунду замислився, і раптом мене знову осяяло.

— Еврика! — вигукнув я і знову поринув у фантастичні розрахунки.

Але що мене непокоїло: скільки б не робив я геніальних відкриттів і винаходів, жодна установа не погоджувалася впровадити їх у життя. Очевидно, я весь час натрапляв на черствих бюрократів. Наприклад, машинобудівники відмовилися запустити у виробництво вічний двигун моєї конструкції на тій сміховинній підставі, що у підручнику з фізики написано, ніби сконструювати вічний двигун неможливо.

Наче я ніколи в світі не тримав у руках підручників!

Але ж я таки сконструював вічний двигун!

Дійшло до того, що тільки-но моя висока постать з метровою сивою бородою і лантухом креслень з’являлася у якійсь установі, як всі працівники тікали од мене, наче від примари, ховалися по кабінетах і замикалися на ключ.

— Кляті бюрократи! — кричав я під дверима кабінетів таким лютим голосом, що кров холола у жилах.

Якось я повернувся з чергового безрезультатного походу, сів за стіл і замислився.

І раптом мене знову осяяло.

— Еврика! — загорлав я і звично поринув у роботу.

А спала мені на думку звичайнісінька річ: щоб проникнути до зачерствілих службовців і примусити їх вислухати мене, слід стати Невидимкою!

Цілісіньку ніч я варив своє пекельне вариво і мимохідь зробив ще одне відкриття — знайшов рецепт славнозвісного еліксиру молодості.

Я негайно видудлив добрячий кухоль еліксиру, і тут сталося диво дивне. Голова моя закучерявилася, зморшки на обличчі зникли, і обличчя стало гладеньке, як поверхня піонерського барабана, м’язи налилися молодою силою, як у далекі юні роки.

Я глянув у дзеркало. Боже мій! Ось таким я був ще тоді, коли мене вигнали з школи! Але я ще не знав тоді найгіршого: мозок мій теж помолодшав, і в ньому залишилися мої прадавні мізерні знання. Ще добре, що я не помолодшав аж до першого класу!

Тої миті мене поривало нестримне бажання, не гаючись, бігти з винаходами у різні управління. Та за хвилину я зрозумів, що службовці за день-два звикнуть до мого нового виду і я матиму другу серію важких мандрів по установах. Ні, стану Невидимкою — і край!

Але тієї ночі я не здійснив своїх намірів. Мені змалку були до вподоби солодкі напої, а еліксир молодості виявився таким бридким, що мене дві години нудило. Щоб даремно не страждати вдруге, я вирішив почекати до ранку, купити у гастрономі цукор і підсолодити свій небачений напій.

А чудодійна рідина вже робила своє дивовижне діло. Вона невидимо кипіла у каструлі, яка на моїх очах поволі теж розтанула у повітрі. Рідина піднімалася вгору гіркою невидимою парою й осідала невидимими краплями на вбогих меблях.