Заручені [I promessi sposi - uk]

— Відступіться!

— Самі відступіться,— відказав Лодовіко.— Правий бік мій.

— При зустрічі з вашим братом він завжди буде моїм!

— Звісно, якби нахабство вашого брата було законом для нас.

Браві з того й з того боку поспинялися, кожен став позаду свого патрона; побравшись за шпаги, поглядаючи спідлоба одні на одних, вони приготувалися до бою. Люди, підходячи з обох боків і тримаючись на достатній відстані, дивилися на це видовище. Присутність глядачів іще більше розпалювала суперників.

— На середину, підлий крамарю, бо інакше я навчу тебе, як обходитись із благородним!

— Брехня, я не підлий!

— Ти брешеш, що я брешу.— Така відповідь була в дусі того часу.— І якби ти був такий же благородний, як і я,— докинув синьйор,— я шпагою й плащем довів би тобі, що ти брехун!

— Гарний привід ухилитися від того, щоб на ділі підтвердити свої нахабні речі.

— Киньте цього волоцюгу в багнюку,— сказав синьйор, звертаючись до свого супроводу.

— Побачимо,— відказав Лодовіко, швидко відступивши крок назад і хапаючись за шпагу.

— Зухвалець! — вигукнув той, вихоплюючи з піхов свою.— Я її зламаю, прохромивши тебе!

І тут вони напали один на одного; а слуги обох сторін кинулись на захист своїх хазяїв. Бій був нерівним як кількісно, а також іще й через те, що Лодовіко більше намагався відбивати удари й обеззброїти супротивника, ніж убити його, а той за всяку ціну домагався смерті Лодовіко. Ударом кинджала один із браві поранив Лодовіко в ліву руку, одна його щока була злегка подряпана. І головний супротивник накинувся на Лодовіко з усією силою, намагаючись порішити його. Тоді Крістофоро, забачивши свого хазяїна в смертельній небезпеці, кинувся з кинджалом в руці на синьйора. Той, повернувши всю свою лють проти Крістофоро, проткнув його шпагою. Бачачи це, Лодовіко, не тямлячи себе, увіткнув свою в живіт напасникові, і той повалився мертвий майже водночас із бідолашним Крістофоро. Спільники синьйора, браві, побачивши, що справі кінець, кинулись навтіки, супутники Лодовіко, теж поранені й добряче пошарпані, через відсутність супротивника, та й не бажаючи мати справу з народом, який збігався звідусіль, кинулися в інший бік,— і Лодовіко зостався сам-один посеред людського натовпу з двома безталанними товаришами в нещасті, які лежали біля його ніг.

— Чим скінчилося? — Одного, чи що? — Та ні, двох! А як він йому черево проткнув! — Кого вбили? — Та он того тирана! — Матір божа, яке страхіття! — Ото не лізь! — Раз — та гаразд! — Прийшов і йому кінець.— Оце удар! — Справа буде серйозна! — А другий, бідолаха! — Шкода навіть дивитися! — Порятуйте, порятуйте його! — Йому також перепало! Ач, як поштрикали! Кров так і цебенить на всі боки! — Утікайте, втікайте чимскоріше, бо схоплять!