Пастка на дурнів

Першим пілотом у Йоссар’яновім літаку здебільшого був Макпростак — той самий, що кожного ранку голився в яскраво-червоній, незмінно охайній піжамі на свіжому повітрі перед своїм наметом; істота химерна й незбагненна, він чудово вписувався в загальну безумну картину навколишнього світу. Макпростак, либонь, був найбожевільніший з усіх вояків: при цілком здоровому глузді він мав війну за нормальну річ.

Цей коротконогий і плечистий, завжди усміхнений хлопчина з ранку до вечора насвистував бадьорі шлягери, а граючи в покер чи очко, так ляскав картами, що в Голодного Джо кінець кінцем здавали нерви, і він, затинаючись та бризкаючи слиною, вимагав припинити ляскання.

— Ти, падлюко, ляскаєш навмисне, бо хочеш довести мене до нестями! — оскаженіло верещав він, пориваючись у бійку, стримуваний, мов шлагбаумом, витягнутою Йоссар’яновою рукою. — От байстрюк, будь ти проклятий! Йому, бачте, приємно, коли людина горлає вночі!

Макпростак винувато морщив свого гостренького веснянкуватого носика й присягався, що більше не буде, але тут же обіцянку забував.

Крім червоної піжами, він носив ворсисті пантофлі, а спав на свіжовипрасуваних кольорових простирадлах. Половину одного такого простирадла якось урятував йому Майло, вимінявши його у хихотливого юного злодюжки на позичені в Йоссар’яна в’ялені фініки без кісточок, що їх злодюжка-ласун так і не скуштував.

На Макпростака Майло справив неабияке враження вже хоча б тим, що, на веселий подив капрала Сноба, Майлового помічника по офіцерській їдальні, купував курячі яйця по сім центів за штуку, а перепродував по п’ять. Та враження, справлене Майлом на Макпростака, годі було порівнювати з тим враженням, що його викликала в Майла записочка, яку добув у Дока Дайліка Йоссар’ян завдяки своїй хворій печінці.

— Що за діла? — зойкнув у паніці Майло, уздрівши, як двоє викрадених майором …де Копитляєм італійців, що працювали на кухні, звалили собі на плечі здоровезний картонний короб з пакетами сухофруктів, банками фруктових соків та іншими ласощами й тарганять усе це до Йоссар’янового намету.

— Це все для капітана Йоссар’яна, сер, — відказав, поблажливо всміхаючись, капрал Сноб.

Цей капрал був не випадково Снобом з великої літери: він не сумнівався, що принаймні на років двадцять випереджає свій час, тож не діставав ніякого задоволення з того, що йому доводиться куховарити для якогось темного бидла.

— У нього є офіційний дозвіл від Дока Дайліка, — пояснив капрал Сноб. — Фрукти й фруктові соки — без обмежень.

— Що за діла?! — зарепетував Йоссар’ян так, аж Майло пополотнів і захитався.

— Це лейтенант Майло Майдербайдер, сер, — відповів капрал Сноб і глузливо примружився. — Ще один наш новий пілот. Його призначили шефом офіцерської їдальні, поки ви були в шпиталі.

— Що за діла? — вигукнув і Макпростак того вечора, коли Майло простяг йому половину простирадла.

— Це — півпростирадла, що його вкрали сьогодні вранці з вашого намету, — самовдоволено пояснив Майло, знервовано посіпуючи своїми іржавими вусиками. — Б’юсь об заклад, що ви цього навіть не помітили.