Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 1
- Автор: Шевченко Тарас Григорьевич
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Хата на помості.
Гай, гай! море, грай,
Реви, скелі ламай!
Поїдемо в гості.
У туркені у кишені
Таляри-дукати.
Не кишені трусить,
Їдем різать, палить,
Братів визволяти.
У туркені яничари[63]
І баша [64] на лаві.
Гой ги, вороги!
Ми не маєм ваги!
Наша воля і слава!»
Пливуть собі, співаючи,
Море вітер чує;
Попереду Гамалія
Байдаком керує.
«Гамалію! серце мліє:
Сказилося море».
«Не злякає!» — і сховались
За хвилі — за гори.
Дрімає в гаремі — в раю Візантія[65],
І Скутар дрімає; Босфор клекотить,
Неначе скажений; то стогне, то виє:
Йому Візантію хочеться збудить.
«Не буди, Босфоре: буде тобі горе,
Твої білі ребра піском занесу,
У мул поховаю! — реве синє море.—
Хіба ти не знаєш, яких я несу
Гостей до султана?»
Так море спиняло
(Любило завзятих чубатих слав’ян).
Босфор схаменувся. Туркеня дрімала,
Дрімав у гаремі ледачий султан.
Тілько у Скутарі, в склепу, не дрімають
Козаки сердеги. Чого вони ждуть?
По-своєму бога в кайданах благають,
А хвилі на той бік ідуть та ревуть.
«О милий боже України!
Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам!
І сором тут, і сором там —
Вставать з чужої домовини,
На суд твій праведний прийти,
В залізах руки принести,
І перед всіми у кайданах
Стать козакові…»
«Ріж і бий!
Мордуй невіру бусурмана!» —
Кричать за муром. Хто такий?
Гамалію! серце мліє:
Скутар скаженіє!
«Ріжте! бийте!» — на фортеці
Кричить Гамалія.
Реве гарматами Скутара,
Ревуть, лютують вороги;
Козацтво преться без ваги —
І покотились яничари.
Гамалія по Скутарі —
По пеклу гуляє,
Сам хурдигу [66] розбиває,
Кайдани ламає,
«Вилітайте, сірі птахи,
На базар до паю!»
Стрепенулись соколята,
Бо давно не чули
Хрещеної тії мови.
І ніч стрепенулась:
Не бачила стара мати
Козацької плати;
Не лякайся, подивися
На бенкет козачий.
Темно всюди, як у будень,
А свято чимале.
Не злодії з Гамалієм
їдять мовчки сало
Без шашлика. «Засвітимо!»
До самої хмари
З щоглистими кораблями
Палає Скутара.
Візантія пробуркалась,
Витріщає очі,
Переплива на помогу,
Зубами скрегоче.
Реве, лютує Візантія,
Руками берег достає:
Достала, зикнула, встає,—
І на ножах в крові німіє.
Скутар, мов пекло те, палає,
Через базари кров тече,
Босфор широкий доливає.
Неначе птахи чорні в гаї,
Козацтво сміливо літає.
Ніхто на світі не втече!
Огонь запеклих не пече.
Руйнують мури, срібло-злото
Несуть шапками козаки
І насипають байдаки.
Горить Скутар, стиха робота,
І хлопці сходяться; зійшлись,
Люльки з пожару закурили,
На байдаки — та й потягли,
Рвучи червоні гори-хвилі.
Пливуть собі, ніби з дому,
Так буцім гуляють,
Та, звичайне запорожці,
Пливучи співають:
«Наш отаман Гамалія,
Отаман завзятий,
Забрав хлопців та й поїхав
По морю гуляти,—
По морю гуляти,
Слави добувати,
Із турецької неволі
Братів визволяти.
Ой приїхав Гамалія
Аж у ту Скутару,—
Сидять брати-запорожці,
Дожидають кари.
Ой як крикнув Гамалія:
«Брати, будем жити,—
Будем жити, вино пити,
Яничара бити,
А курені килимами,
Оксамитом крити!»
Вилітали запорожці
На лан жито жати;
Жито жали, в копи клали,
Гуртом заспівали:
«Слава тобі, Гамалію,
На ввесь світ великий,
На ввесь світ великий,
На всю Україну,
Що не дав ти товариству
Згинуть на чужині!»
Пливуть співаючи; пливе
Позад завзятий Гамалія:
Орел орлят мов стереже;
Із Дарданеллів [67] вітер віє,
А не женеться Візантія:
Вона боїться, щоб Чернець [68]
Не засвітив Галату [69] знову
Або гетьман Іван Підкова
Не кликиув в море на ралець
Пливуть собі, а з-за хвилі
Сонце хвилю червонить;
Перед ними море миле
Гомонить і клекотить.
Гамаліє! вітер віє…
Ось-ось наше море!..
І сховалися за хвилі —
За рожеві гори.
[Жовтень — перша половина
листопада 1842]
ТРИЗНА[70]
На память 9-го ноября 1843 года,
княжне Варваре Николаевне Репниной [71]
Яготин,
11 ноября 1843
Души ваши очистивше в послушании
истины, духом, в братолюбии нелицемерно,
от чиста сердца друг друга любите
прилежно: порожденн не от семени нетленна,
но не нетленна, словом живаго бога
и пребывающаго во веки. Зане всяка
плоть, яко трава, и всяка слава человеча,
яко цвет травный: изеше трава, и цвет ея
отпаде. Глагол же господень пребывает во
веки. Се же есть глагол, благовествованный
в вас.
Соборное послание первое
святого апостола Петра; 1. 22, 25.
Двенадцать приборов на круглом столе,
Двенадцать бокалов высоких стоят;
И час уж проходит,
Никто не приходит;
Должно быть, друзьями
Забыты они.
Они не забыты, — в урочную пору,
Обет исполняя, друзья собрались,
И вечную память пропели собором,
Отправили тризну — и все разошлись.
Двенадцать их было; все молоды были,
Прекрасны и сильны; в прошедшем году
Найлучшего друга они схоронили
И другу поминки в тот день учредили,
Пока на свиданье к нему не сойдут.
«Счастливое братство! Единство любови
Почтили вы свято на грешной земле;
Сходитеся, други, как ныне сошлись,
Сходитеся долго и песнею новой
Воспойте свободу на рабской земле!»
Благословен твой малый путь,
Пришлец убогий, неизвестный!
Ты силой господа чудесной
Возмог в сердца людей вдохнуть
Огонь любви, огонь небесный.
Благословен! Ты божью волю
63
Яничари — відбірне турецьке військо, що формувалося з християн, взятих у полон ще дітьми і вихованих в дусі мусульман-фанатиків; власне, гвардійці турецького султана.
64
Баша (паша) — титул вищих турецьких військових і цивільних вельмож у султанській Туреччині.
65
Візантія — держава стародавніх греків, Східна Римська імперія. Але тут йдеться не про ті часи, а про столицю султанської Туреччини Стамбул, що до 1453 р. іменувався Константинополем і був столицею Візантії.
66
Хурдига — в’язниця.
67
Дарданелли — протока, що з’єднує Мармурове море з Егейським.
68
Чернець — гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Під його проводом козаки здійснили ряд успішних походів на татарські і турецькі міста-фортеці, які були водночас і невільницькими ринками. Насправді Сагайдачний ченцем не був, він помер 1622 р. від рани, яку дістав у бою під Хотином (1621). Шевченко, як і деякі історики, вважав, що Сагайдачний помер у монастирі.
69
Галата — передмістя Стамбула, яке під час одного з походів спалив Сагайдачний.
70
Тризна — поминки по душі померлого у давніх слов’ян.
71
Рєпніна, Варвара Миколаївна (1808–1891) — дочка князя М. Г. Рєпніна. Під час перебування поета в Яготині між Шевченком і Рєпніною встановилися дружні взаємини. Вона брала участь у поширенні альбома офортів «Живописная Украйна», пізніше — листувалася з поетом, дбала про полегшення його долі під час заслання.